У мережі з'явилися унікальні фото життя глибинки СРСР, які спростовують безліч міфів про забезпеченість і безтурботність його громадян.Світлини опублікував у LiveJournal блогер Максим Мірович, повідомляють Патріоти України. На них зафіксовано побут радянських людей, якість товарів і стан міст, віддалених від великих центрів, в яких жила більшість населення вже зниклої країни.
"У середовищі любителів СРСР чомусь популярний міф про те, що всі люди в СРСР жили заможно і привільно, мали абсолютно безкоштовні п'ятикімнатні квартири і харчувалися найкращими і головне натуральними продуктами. Насправді це один великий міф – так, дійсно, в "совку" так жили номенклатурні сім'ї, яких було відсотків п'ять від загальної кількості населення, тоді як решта народу жила у злиднях", – пише блогер.
За словами Міровича, особливо сильно радянська убогість була помітна в провінції, далеко від великих міст. Адже там практично нічого не відрізнялося від XIX, а нерідко і від XVII століття: не було доріг, не було води і світла, а люди жили в бараках, що розвалювалися.
Автор уточнив, що оприлюднена ним добірка була знайдена на одному із західних сайтів і датована 1960-80-ми роками. Саме цей період фанати СРСР називають "золотим віком СРСР".
Середньостатистичне радянське селище або містечко виглядало приблизно так: покинута або напівзанедбана церква, біля якої цілком могла працювати пивнушка. Крім того, тодішня влада практикувала будівництво величезних стадіонів на місці старих кладовищ.
А в кінці 60-х – початку 70-х років в провінційних містечках почали масово будувати так звані "кафе-скельця", всередині яких продавалося або морозиво з сосисками, або розливне пиво.
Однак вид таких провінційних "скелець" істотно відрізнявся від столичних – вони могли бути заставлені брудними дерев'яними ящиками зі спиртним або порожнім посудом.
Ще одна особливість радянської провінції – це відсутність нормальних доріг. Людям часто доводилося штовхати не тільки свої легкові авто, але навіть і автобуси.
У віддалених радянських містечках ніхто особливо не переймався комфортом людей. Так, наприклад, автобусні зупинки будували посеред бруду, біля розбитої дороги, без будь-якого навісу для пасажирів, які чекають транспорт.
Аналогічна ситуація була і з водогоном. Більшість людей просто не мали його, а воду набирали в звичайних колонках на вулиці.
Що стосується об'єктів сфери послуг (лазні, перукарні, салони прокату техніки, магазини) то вони часто розміщувалися в старих дерев'яних будівлях, які збереглися ще з царських часів.
"Всілякі малолітні фанати СРСР постять демотиватори з постановочним фото з московського ГУМу з підписами на кшталт "ах, як нам добре жилося в СРСР", але насправді більшість радянських провінційних магазинів виглядали якось так. Брудне, низьке і темне приміщення, біля входу обов'язково складена купа дерев'яних ящиків й іноді стоїть закривавлена колода з величезною сокирою (а-ля середньовічна плаха), на якій рубають м'ясо. на вході висить брудна сітка "від комарів", а зсередини завжди тягне чимось кислим", – згадує Мірович.
Крім магазинів, в провінційних радянських селищах і містечках існували ще й ринки, які в 60-х роках ХХ століття виглядали практично як дореволюційні.
За півстоліття радянської влади змінилося лише те, що товари на ринки привозили не на конях, а на вантажних автомобілях (нерідко з дров'яним двигуном). В іншому все залишилося так само – бруд, убогість і бідні люди навколо.
Оскільки займатися в радянській провінції було практично нічим, то в основному населення йшло працювати на шкідливі виробництва, які виносили за межі великих міст, в статистичні контори або в колгоспи. Важка праця та її умови одразу позначалися як на здоров'ї, так і на зовнішності людей.
"У всіх радянських фільмах колгоспні механізатори і трактористи – це лише молоді, білозубі, підтягнуті хлопці, які вдосталь начиталися Леніна і міркують про пряму і світлу дорогу життя, працю й важливість маленьких щоденних подвигів. Услід трактористам дивляться огрядні й усміхнені дівчата і, схиливши голівку на плече, наспівують пісні про нерозділене кохання під березами", – пише Мірович.
"А насправді радянські трактористи виглядали якось так. Такого вигляду радянські чоловіки на селі набували років до сорока, після чого працювали ще років двадцять, виходячи на пенсію немічними з купою хвороб. Та й сільські радянські дівчата недовго виспівували про кохання під березами. Вже років до 45-50 дівчина перетворювалася на бабусю – в хусточці, із зігнутою спиною й відсутньою половиною зубів. Їх однолітки на Заході в ці роки переживали другу молодість, носили короткі спідниці, гарні зачіски і зустрічалися з кавалерами", – додав блогер.
Ще одна невід'ємна частина радянських реалій – величезна кількість кримінальників у провінціях. У ті часи їх утискали у громадянських правах і забороняли селитися ближче, ніж за 100 кілометрів до столиць республік та просто до великих міст. Тому середньостатистичний житель глибинки тоді міг виглядати приблизно так.
За тиждень до Великодня, також у неділю, віруючі йдуть до церкви святити гілочки верби і приносять їх додому для захисту оселі, родинного добробуту та здоров'я рідних. Цей день називають Входом Господнім у Єрусалим, Вербною неділею, "шутковою" або "кві...
Кривавий диктатор відкрито збрехав, що хрещення Русі нібито стало відправною точкою розвитку російської державності "забувши", що під час хрещення Русі в Києві в 988 році не існувало навіть Москви. Глава Кремля 28 липня 2018 року заявив, що хрещення Ру...