Цусімська битва, або Як гартувались офіцери майбутнього українського флоту

Цусімська протока назавжди увійшла в історію як місце вирішальної морської битви російсько-японської війни. Щонайменше шестеро командирів кораблів, які взяли участь у Цусімській баталії, були українцями або виходцями з України.Воювали тисячі українців.

Українці в Цусімській битві. Як у російсько-японській війні гартувались офіцери майбутнього Українського флотуУчасниками Цусімської морської битви між Російською та Японською імперіями 115 років тому були тисячі українців – як офіцерів, так і простих матросів, пише видання Ділова Столиця, повідомляють Патріоти України.

Цусіма - це острів у Корейській протоці між Південною Кореєю та Японією. Цусімською також називають південно-східну частину Корейської протоки між островом Цусіма та Японією. Звідси до України - понад 7000 кілометрів по прямій. Здавалося б, що може їх поєднувати?

Корейська, Цусімська протоки і Японське море

Цусімська протока назавжди увійшла в історію як місце вирішальної морської битви російсько-японської війни, яка відбулася 115 років тому - 27-28 травня 1905 року. Цусіма - це наймасштабніше зіткнення на морі у період між Трафальгарською битвою 1805-го та Ютландською битвою 1916-го. Найбільша битва епохи броненосних флотів, найжорстокіша і найганебніша поразка на морі в історії Росії. Вона відкинула російський військово-морський флот із 3-го місця у світі одразу на 6-те, зумовила остаточну поразку у війні, крах далекосхідної експансії Петербурга і повернення від океанічної до континентальної стратегії, стала каталізатором розгортання революційних процесів усередині імперії. Водночас, Цусіма вивела Японію на рівень наймогутніших держав світу, а її військово-морський флот - на 5-те місце після британського, французького, німецького й американського. Це спонукало Токіо до продовження загарбницької політики в Азії та Океанії, край якій поклала тільки капітуляція Японії 1945 року.

Перебіг самої битви не є предметом розгляду нашої статті. Зацікавлений читач без труднощів знайде вичерпну інформацію на цю тему. Але для усвідомлення масштабів розгрому російського флоту наведемо такі дані. Із 38 кораблів - 21 загинув, 7 здалися у полон японцям, 6 відступили до портів нейтральних країн і були роззброєні до кінця війни, 1 повернувся на Балтику. І тільки 1 легкий крейсер і 2 есмінці виконали завдання, зумівши прорватися через Цусімську протоку і Японське море до Владивостока. 5045 моряків загинули, 7282 потрапили у полон, 2110 були інтерновані. На цьому тлі втрати японського флоту видаються мізерними - 3 маленькі міноносці, 117 загиблих і 538 поранених моряків. Тобто, японців у битві полягло у 43 рази менше, ніж їхніх противників.

Цусімська битва (Японська гравюра)

Цусімська битва є невід'ємною складовою історії Японії та Росії, однак анітрохи не менше стосується історії України. Значну частину екіпажів російських кораблів (хоча 36 із них були сформовані на Балтійському морі й тільки 2 - на Чорному) становили українці й вихідці з України - як офіцери, так і прості матроси. Деякі з них навіть у безнадійному становищі виявили справжній героїзм. І саме про український вимір Цусімської баталії піде мова далі.

Скільки українців взяли участь у Цусімській битві?

Точну відповідь на це запитання дати неможливо, оскільки в нашому розпорядженні немає поіменного списку учасників битви із зазначенням їхньої національності або місця народження. У послужних списках часів Російської імперії такої інформації не містилося взагалі - натомість, обов'язково вказували віросповідання і станове походження людини.
Однак збереглися списки загиблих "нижніх чинів" (від боцманів до кочегарів 2-ї статті) з окремих кораблів російської ескадри, оприлюднені циркулярами Головного морського штабу протягом 1905-1906 років. Здебільшого там зазначено, із якої губернії походив загиблий.

Автор проаналізував списки з чотирьох ескадрених броненосців - "Князь Суворов", "Імператор Олександр ІІІ", "Бородіно" і "Наварин". Екіпажі цих кораблів загинули майже у повному складі (з "Олександра ІІІ" не врятувався взагалі ніхто), разом давши понад 60 % загиблих із російського боку. Якщо порахувати "нижніх чинів" із дев'яти українських губерній (Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської) - отримаємо таке:

"Князь Суворов" - 192 із 830 (23,1 %)
"Імператор Олександр ІІІ" - 188 із 793 (23,7 %)
"Бородіно" - 135 із 779 (17,3 %)
"Наварин" - 116 із 646 (18 %)

Ескадрений броненосець "Князь Суворов"


Ескадрений броненосець "Імператор Олександр ІІІ"


Ескадрений броненосець "Бородіно"


Ескадрений броненосець "Наварин"

Загалом, із 3048 "нижніх чинів", загиблих на чотирьох кораблях, 631 був виходцем із українських губерній (20,7 %). Ці дані є неповними, але якщо екстраполювати їх на загальну картину, то дійдемо вірогідного припущення: не менше 1/5 особового складу російської ескадри становили українці й вихідці з України - а це понад 3200 осіб.

Розглянемо їхню участь у битві на конкретних прикладах.

Командири кораблів

Щонайменше шестеро командирів кораблів, які взяли участь у Цусімській баталії, були українцями або виходцями з України.

Капітан 1-го рангу Володимир Миклуха - командир броненосця берегової оборони "Адмірал Ушаков". Походив із роду запорозьких козаків, молодший брат всесвітньо відомого мандрівника Миколи Миклухи-Маклая. Броненосець "Адмірал Ушаков" під час битви отримав пошкодження і відстав від кораблів своєї ескадри. Наступного дня 28 травня під час спроби прориву у Владивосток його перехопили японські броненосні крейсери "Івате" і "Якумо". Володимир Миклуха вирішив прийняти бій, а якщо можливості продожувати опір вичерпаються - затопити корабель. Коли після низки влучань "Ушаков" почав тонути, поранений Миклуха наказав своїм підлеглим рятуватися, а сам до останнього залишався на командирському містку. Опинившись у воді, температура якої становила всього 11°C, і побачивши японські рятувальні шлюпки, він гукнув англійською мовою: "Рятуйте спочатку матросів, потім офіцерів!". Японці забрали у полон 339 моряків "Ушакова", але Володимир Миклуха помер у воді від втрати крові й переохолодження.

Володимир Миклуха


Загибель броненосця берегової оборони "Адмірал Ушаков"

Капітан 1-го рангу Микола Лішин - командир броненосця берегової оборони "Генерал-адмірал Апраксін". Походив зі спадкових дворян Херсонської губернії. Потрапивши в оточення японського флоту на другий день битви, виконуючи наказ свого безпосереднього начальника контр-адмірала Миколи Небогатова, здався у полон із кораблем. Після повернення до Російської імперії Лішина позбавили всіх чинів і нагород, засудили до смертної кари із заміною на 10-річне ув'язнення, але звільнили вже через 3 роки.

Під час Першої світової війни Лішин пішов добровольцем у артилерійську частину, відзначився у боях, після чого Микола ІІ повернув йому чин капітана 1-го рангу і всі нагороди.

Броненосець берегової оборони "Генерал-адмірал Апраксін" під час російсько-японської війни

Броненосець берегової оборони "Генерал-адмірал Апраксін" під час російсько-японської війни

Броненосець берегової оборони "Генерал-адмірал Апраксін" під час російсько-японської війни

Капітан 2-го рангу Павло Левицький - командир бронепалубного крейсера 2-го рангу "Жемчуг". Правнук українського художника-графіка XVIII століття з села Маячка на Полтавщині Григорія Левицького-Носа, внучатий племінник відомого портретиста Дмитра Левицького. Після битви вивів пошкоджений корабель до Маніли (Філіппінські острови), де він був інтернований американцями. У 1918 році Павло Левицький у ранзі контр-адмірала служив у військово-морському флоті Української Держави.

Павло Левицький


Бронепалубний крейсер 2-го рангу "Жемчуг"

Капітан 2-го рангу Микола Коломойцев (Коломейцев) - командир ескадреного міноносця "Буйний". Народився у селі Покровка (нині Очаківського району Миколаївської області). Під час битви його корабель підібрав із води 204-х моряків загиблого броненосця "Ослябя", а також врятував штаб російської ескадри з командувачем віце-адміралом Зиновієм Рожественським із охопленого полум'ям флагманського броненосця "Князь Суворов". Однак "Буйний" теж отримав серйозні пошкодження. Вранці наступного дня Коломойцев наказав пересадити людей на інші кораблі, а міноносець затопив, аби не здати японцям. Сам потрапив у полон. За виявлений героїзм був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня і Золотою шаблею із написом "За хоробрість".

Микола Коломойцев


Ескадрений міноносець "Буйний"


Капітан 2-го рангу Йосип Матусевич - командир есмінця "Бєзупрєчний". Народився у Миколаєві, в родині дворян Херсонської губернії. На світанку 28 травня його міноносець із усім екіпажем (73 особи) загинув у нерівному бою з японським бронепалубним крейсером "Чітосе" і міноносцем "Аріаке".

Йосип Матусевич


Ескадрений міноносець "Бєзупрєчний"

Капітан 2-го рангу Костянтин Єгормишев (Єргомишев) - командир транспортного корабля "Іртиш". Походив із дворян Херсонської губернії. В бою 27 травня його корабель зазнав пошкоджень і втратив зв'язок із ескадрою. Єгормишев спробував прориватися до Владивостока, однак "Іртиш" через велику пробоїну в носовій частині набирав воду й почав тонути. Командир наказав спрямувати корабель до найближчого японського узбережжя і висадити команду. Хоча всі вони опинилися у полоні, але життя близько 250 моряків були врятовані.

Костянтин Єгормишев


Транспортний корабель "Іртиш"

Варто також додати, що есмінцем "Бравий" командував шурин майбутнього Гетьмана України Павла Скоропадського - лейтенант Павло Дурново. Його екіпаж урятував із води 183 моряків броненосця "Ослябя". Попри отримані пошкодження, "Бравий" став одним із трьох кораблів, яким вдалося дійти до Владивостока, а Дурново був удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

Павло Дурново - шурин Павла Скоропадського


Майбутні офіцери, адмірали й генерали Українського флоту

Окремою сторінкою в історії Цусімської битви є участь у ній моряків - майбутньої еліти Українського Державного Флоту періоду Української революції 1917-1921 років.

Одразу два контр-адмірали, які командували Українським флотом на Чорному морі, мали за плечима досвід Цусіми.

Уродженець Севастополя лейтенант Михайло Саблін брав участь у битві як старший мінний офіцер ескадреного броненосця "Ослябя". Цей корабель був потоплений японцями найпершим - уже через годину після початку бою. Сабліну надзвичайно пощастило: його, пораненого, врятував із води есмінець "Бравий" Павла Дурново і довіз до Владивостока, завдяки чому він уникнув не лише здавалося б неминучої смерті, але й полону. В Українській Державі 1918 року після нетривалого командування флотом він обіймав посади начальника військово-морської бази Севастополя і командувача портами Чорноморського басейну. Гетьман Скоропадський 8 липня 1918-го підвищив Сабліна до рангу віце-адмірала.

Ескадрений броненосець "Ослябя" – перша жертва Цусімської битви


Михайло Саблін

Щасливо склалася і доля його молодшого брата - уродженця Миколаєва лейтенанта Миколи Сабліна. У Цусімській битві він був вахтовим начальником крейсера 2-го рангу "Алмаз", який теж прорвався до Владивостока.

Крейсер 2-го рангу "Алмаз"

Лейтенант В'ячеслав (Вацлав) Клочковський - старший вахтовий офіцер і помічник штурмана броненосного крейсера 1-го рангу "Адмірал Нахімов" - виконував свої обов'язки протягом 26 годин битви до самої загибелі корабля, а далі врятував життя командира, підтримуючи його протягом кількох годин на морських хвилях. Обох підібрали японські рибалки. Протягом літа-осені 1918 року Клочковський командував Українським флотом і представляв морське міністерство Української Держави перед німецьким командуванням у Криму.

Вацлав Клочковський


Броненосний крейсер 1-го рангу "Адмірал Нахімов"

Ще один учасник Цусімської баталії став генералом, а двоє - адміралами Українського флоту.

Капітан 2-го рангу Володимир Єрмаков - старший офіцер броненосного крейсера 1-го рангу "Володимир Мономах". Уранці 28 травня брав участь у затопленні пошкодженого корабля біля узбережжя острова Цусіма, до останнього перебуваючи на борту разом із командиром. Потрапив у полон. У 1918 році - генерал-лейтенант флоту, командувач Дунайської флотилії Української Держави.

Броненосний крейсер 1-го рангу "Володимир Мономах"

Капітан 2-го рангу Петро Паттон-Фантон-де-Веррайон - двоюрідний брат академіка Євгена Патона і двоюрідний дядько чинного президента НАН України Бориса Патона. Як старший офіцер бронепалубного крейсера 2-го рангу "Ізумруд" він узяв участь у героїчному прориві корабля вранці 28 травня з оточення японським флотом. Щоправда, у затоці Володимира крейсер потрапив на рифи, команда висадила його у повітря і пішки дісталася Владивостока. Попри це, Паттон-Фантон-де-Веррайон був нагороджений Золотою шаблею "за хоробрість". 1918 року він - контр-адмірал, член комісії з організації та реформування Українського флоту, начальник оборони портів північно-західного Чорноморського узбережжя.

Петро Паттон-Фантон-де-Веррайон


Бронепалубний крейсер 2-го рангу "Ізумруд"


Лейтенант Сергій Євдокимов - молодший мінний офіцер допоміжного крейсера "Урал". До останнього залишався на борту пошкодженого корабля, щоб затопити його і не залишити японцям. Отримав серйозну контузію, був підібраний з води буксирним пароплавом "Свір" та інтернований у Шанхаї. 1918 року він - контр-адмірал, молодший флагман Чорноморського флоту, заступник начальника Генерального морського штабу Української Держави.

Сергій Євдокимов


Ще одним контр-адміралом Українського флоту був Павло Левицький - колишній командир крейсера "Жемчуг", про якого йшлося у попередньому розділі.

Значно більше ветеранів Цусіми знаходимо серед капітанів 1-го і 2-го рангів Українського флоту.

Лейтенант Симеон (Семен) Овод - уродженець Миколаєва, молодший артилерійський офіцер, командир носової 12-дюймової башти ескадреного броненосця "Сисой Великий". Пошкоджений корабель затонув уранці 28 травня, а його екіпаж потрапив у полон. Після початку революції 1917 року Симеон Овод активно підтримував українізацію Чорноморського флоту. Став капітаном 1-го рангу, начальником Головного морського штабу УНР, а у травні 1918-го - товаришем (тобто заступником) морського міністра Української Держави.

Ескадрений броненосець "Сисой Великий". Добре видно носову 12-дюймову артилерійську башту, якою командував лейтенант Симеон Овод


Лейтенант Микола Дмитрієв - старший артилерійський офіцер броненосця берегової оборони "Адмірал Ушаков". Після загибелі корабля був урятований японцями із води і взятий у полон. У 1918-му - капітан 1-го рангу, тимчасово виконував обов'язки молодшого флагмана Чорноморського флоту, начальника оборони Азовського узбережжя і військового губернатора Маріуполя.

Вахтовим начальником цього ж корабля служив лейтенант Дмитро Тиртов. Після повернення з японського полону він дослужився до капітана 1-го рангу. В листопаді-грудні 1918 року вступив до лав Окремого Полтавського добровольчого батальйону полковника Михайла Соболевського, який воював на боці Гетьмана Скоропадського проти повсталих військ Директорії УНР. Знову потрапив у полон, але невдовзі був вивезений до Німеччини.

Лейтенант Олександр Зарудний - старший артилерійський офіцер бронепалубного крейсера 1-го рангу "Олег". Після битви був інтернований у Манілі на Філіппінах. Пізніше дослужився до капітана 1-го рангу, в липні-грудні 1917 року командував броненосцем "Синоп" Чорноморського флоту, а 12 серпня 1918-го був призначений військово-морським агентом Української Держави в Османській імперії.

Бронепалубний крейсер 1-го рангу "Олег"


Штабс-капітан Корпусу інженерів-механіків флоту Олександр Ільютович - виконувач обов'язків корабельного механіка есмінця "Бєдовий". На другий день битви корабель без спротиву капітулював перед японцями. Після повернення з полону Ільютович був виправданий на судовому процесі над офіцерами есмінця, дослужився до інженер-механіка капітана 1-го рангу, а 1918 року очолював комісію з питань Пінської (Мозирської) військової флотилії Української Держави (Берестейщина, Пінщина і Мозирщина тоді належали до складу держави Гетьмана Скоропадського).

Ескадрений міноносець "Бєдовий"


Доля ще одного офіцера склалася настільки незвично, що нагадує справжній гостросюжетний блокбастер. Лейтенант Микола Мисников (інші варіанти прізвища - Місників, Містников, Мєстніков) був одним із дуже небагатьох ветеранів Цусіми, які перед цим 1904 року встигли взяти участь в обороні Порт-Артура від японців. Причому Мисников повоював і на морі, і на суходолі, отримавши за свої подвиги орден Святого Георгія 4-го ступеня. Напередодні капітуляції Порт-Артура він на маленькому 10-весельному катері з канонерки "Бобер" вирвався з блокованої фортеці до китайського порту Чіфу (Яньтай), за що цар дозволив йому залишити катер собі в якості подарунку.

Далі Мисников перебрався до Батавії (Джакарти), де під виглядом французького журналіста на прізвище Масе збирав і передавав російському командуванню інформацію про пересування японських кораблів. У В'єтнамі він приєднався до екіпажу крейсера "Адмірал Нахімов", отримавши посаду вахтового начальника корабля. На "Нахімові" брав участь у Цусімській битві, а після загибелі корабля потрапив у полон. У квітні 1918 року вже капітан 2-го рангу Микола Мисников став учасником походу Петра Болбочана на Крим. Владою УНР він був наперед призначений начальником оборони Кримського півострова, комендантом Севастополя і командувачем Чорноморського флоту, після чого наказав підняти українські прапори на всіх кораблях і по всьому узбережжю Криму. Проте вже на під'їзді до Севастополя прямо у поїзді його заарештували німецькі військові, не давши змоги продовжувати свою діяльність.

Микола Мисников


Надзвичайно драматично Цусімська битва склалася для мічмана князя Карла Лівена - молодшого флаг-офіцера при контр-адміралі фон Фьолькерзамі на ескадреному броненосці "Ослябя". Поранений в ногу, після загибелі корабля він був підібраний з води есмінцем "Буйний", потім евакуйований на борт броненосного крейсера "Дмитро Донський", де на другий день битви дістав ще одне поранення. Пошкоджений крейсер затопили вранці 29 травня, попередньо висадивши людей на острів Уллиндо, де їх узяли в полон японці. Князь Лівен протягом певного часу вважався загиблим, але після війни повернувся додому. 1918 року він служив представником морського міністерства Української Держави в українсько-німецькій технічно-навігаційній комісії. Сприяв поверненню до України торговельних пароплавів, які утримувалися більшовиками у Новоросійську, за що 1 липня підвищений до капітана 1-го рангу.

Броненосний крейсер 1-го рангу "Дмитро Донський"


Вахтовим начальником і командиром носових малокаліберних гармат "Ослябі" служив мічман Петро Бачманов. Він відбувся легким пораненням, а після загибелі корабля був підібраний з води есмінцем "Бравий" і довезений до Владивостока. Під час Першої світової війни став першим командиром підводного човна "Кашалот" Чорноморського флоту. Станом на 1918 рік - капітан 2-го рангу, 6 липня був призначений військово-морським агентом Української Держави в Румунії.

Мічман князь Язон Туманов (Туманішвілі) - вахтовий офіцер і командир батареї з шести 75-мм гармат лівого борту ескадреного броненосця "Орел". На початку битви дістав тяжке поранення 28-ма дрібними осколками у спину і ще двома в руку, внаслідок чого провів майже добу в операційному пункті корабля. Наступного дня серйозно пошкоджений "Орел" капітулював перед японцями і був приведений у порт Майдзуру, де князя Туманова помістили до японського шпиталю. Він вилікувався і після війни повернувся додому. Станом на жовтень 1918 року - капітан 2-го рангу, служив штаб-офіцером для доручень при начальникові штабу головного коменданта портів Чорноморського узбережжя (Одеса).

Ескадрений броненосець "Орел" (розфарбоване фото)


Мічман Олексій Бодіско - вахтовий начальник транспорту "Анадир". Це був єдиний корабель ескадри, який під час битви відмовився від прориву у Владивосток і, маючи великий запас вугілля, повернувся на Мадагаскар, а звідти - на Балтику. Станом на 1918 рік Бодіско - капітан 2-го рангу, інспектор військових заводів Українського флоту.

Транспортний корабель "Анадир"


Серед ветеранів Цусіми були й цивільні службовці. Колезький асесор Вацлав Шредерс - лікар-ординатор шпитального корабля "Кострома", відправленого на Далекий Схід із Одеси. На початку битви японці захопили судно і відконвоювали до порту Сасебо, але невдовзі відпустили згідно з вимогами Гаазької конвенції. У подальшому Шредерс став доктором медицини, статським радником (відповідник капітана 1-го рангу), у 1918 році перебував у резерві чинів морського міністерства Української Держави, служив головним лікарем Севастопольського шпиталю і санітарним інспектором Севастопольського порту.

Шпитальний корабель "Кострома"


Заради справедливості необхідно відзначити, що для більшості вищезазначених осіб українська служба виявилася скороминущим епізодом кар'єри, після якого вони зробили вибір на користь російського Білого руху. Виняток становили Вацлав Клочковський, Олександр Ільютович, Вацлав Шредерс (продовжили службу в Польщі) та Володимир Єрмаков (перейшов до більшовиків). Про подальшу долю тільки одного - Миколи Мисникова - інформації досі не віднайдено.

Інші українці - учасники Цусіми

Дуже цікавою і водночас трагічною була доля лейтенанта Михайла Рощаковського - уродженця села Олександрівка (нині Рощахівка Бобринецького району Кіровоградської області), виходця з козацько-старшинського роду, нащадка бунчукових товаришів XVIII століття Захара і Петра Рощаковських. 1904 року Михайло брав участь в обороні Порт-Артура, врятував 18 моряків із загиблого броненосця "Петропавловськ". Командуючи есмінцем "Рєшитєльний", прорвався у китайський порт Чіфу (Яньтай), де його корабель захопили японці. У сутичці з ними Рощаковський дістав поранення, але зумів уникнути полону. Виїхав із Китаю до США, а звідти - до Санкт-Петербурга. Там домігся аудієнції у Миколи ІІ і наполіг на тому, аби йому дозволили приєднатися до 3-ї Тихоокеанської ескадри, яку відправляли на Далекий Схід. У Цусімській баталії був вахтовим начальником, командиром носової 10-дюймової башти броненосця берегової оборони "Адмірал Сенявін".

Цей корабель капітулював перед японцями вранці 28 травня, і Рощаковський провів у полоні 8 із половиною місяців. Після звільнення дослужився до капітана 1-го рангу. Під час революції емігрував до Норвегії, але потім повернувся до СРСР, майже одразу був репресований і 1938 року помер у таборі під Карагандою.

Михайло Рощаковський


Броненосець берегової оборони "Адмірал Сенявін"

Мічман із Одеси Микола Сакелларі служив вахтовим офіцером ескадреного броненосця "Орел". У Цусімській битві прийняв командування батареєю 75-мм гармат після поранення мічмана князя Туманова. Сам був поранений і потрапив у полон. У подальшому став капітаном далекого плавання, у СРСР вважався засновником радянської школи штурманів, його ім'ям названо півострів у Антарктиді.

Микола Сакелларі

Молодшим мінним офіцером "Орла" служив лейтенант Всеволод Модзалевський - старший брат відомого українського історика-генеалогаадима Модзалевського. Корабельним лікарем броненосця "Адмірал Ушаков" був колезький асесор Павло Бодянський - двоюрідний онук знаменитого історика, філолога і письменника XIX століття Осипа Бодянського. Обидва після Цусіми пройшли через японський полон, а в радянські часи зазнали переслідувань і репресій.

Цусіма принесла трагедію і в родину великого українського живописця Іллі Рєпіна. Разом із ескадреним броненосцем "Імператор Олександр ІІІ" загинув його племінник (син молодшого брата Василя) - машиніст 2-ї статті Євген Рєпін.

Вражає своїм драматизмом історія Порфирія Деркача - селянина з Михайлівки на Поділлі (нині Бершадський район Вінниччини). Він служив кочегаром 2-ї статті на ескадреному броненосці "Наварин". Цей корабель дістав серйозні пошкодження в денному бою 27 травня, а вночі його добили японські есмінці. Із майже 700 членів екіпажу врятувалися тільки троє.

Порфирій Деркач із дружиною та онучкою

Одним із них був українець, який протримався у воді 14 годин, плаваючи на кришці ящика. У напівнесвідомому стані його підібрав випадковий британський пароплав, який потім затримали японці й привели у Сасебо. Але вони не змогли примусити капітана судна видати їм Деркача, і зрештою відпустили корабель. Британці доставили Порфирія до російського консула в Китаї, який допоміг йому повернутися на Батьківщину. Українець був нагороджений Георгіївським хрестом і побував на прийомі у Миколи ІІ. Приїхавши до рідного села, влаштувався ветеринаром, завів родину, але дев'ятеро його дітей померли у малечому віці, а останній син загинув на фронтах Другої світової у 1945-му.

Цусімська битва у спогадах моряків-українців

Десятки, якщо не сотні моряків-українців залишили рапорти, донесення, описи і свідчення про свою участь у Цусімській битві, частково опубліковані невдовзі після завершення війни. Деякі згодом узялися за написання спогадів.

Уродженець Херсонської губернії Володимир Кравченко у чині надвірного радника (цивільний відповідник капітана 2-го рангу) служив старшим лікарем бронепалубного крейсера 1-го рангу "Аврора". Цей корабель, після 1917 року перетворений на один із центральних сюжетів радянської пропаганди, в Цусімській битві отримав пошкодження і був інтернований у Манілі. Кравченко першим у світі застосував рентгенівське обстеження поранених прямо на борту корабля - для виявлення переломів і уражень осколками. Написав мемуари під назвою "Через три океани".

Володимир Кравченко


Уродженець села Великі Будища (нині Диканського району Полтавської області) Володимир Костенко служив корабельним інженером на ескадреному броненосці "Орел", провів 9 місяців у японському полоні, а в радянські часи - 4 роки у тюрмах, таборах і "шарашках". Написав спогади "На "Орлі" в Цусімі". Костенко є одним із важливих персонажів знаменитого роману Олексія Новикова-Прибоя "Цусіма", де виведений під ім'ям інженера Васильєва.

Володимир Костенко


Обкладинка першого видання мемуарів Володимира Костенка

Ще один українець, прапорщик Олександр Шандренко (Шандоренко) - молодший корабельний механік крейсера "Ізумруд" - вів щоденник походу з Балтики на Далекий Схід, фрагменти з якого наведені у романі Новикова-Прибоя.

Пам'ять про Цусіму в Україні

Хоч якою б далекою у часі й відстані не здавалася Цусімська битва, на теренах України збереглися принаймні два пам'ятники, пов'язані з нею.

Перший - в селі Круподеринці Погребищенського району Вінницької області, на території колишньому маєтку графа Миколи Ігнатьєва. У водах Цусіми він втратив свого наймолодшого сина Володимира і племінника Олександра Зурова. 1914 року в пам'ять про них і всіх загиблих моряків було встановлено двометровий хрест на гранітному моноліті з чотирма корабельними якорями біля підніжжя.

Пам'ятник учасникам Цусімської битви в селі Круподеринці


Другий - в місті Люботин Харківської області. Це надгробок лейтенанта Миколи фон Дена у колишньому маєтку князів Святополк-Мирських, із меморіальною дошкою, присвяченою Цусімській баталії. Найвірогідніше, могила є символічною: фон Ден перебував на борту "Імператора Олександра ІІІ". Цей броненосець був потоплений разом із усіма 867-ма членами екіпажу і вкрай сумнівно, що у розпал битви інші кораблі зупинялися, аби підібрати з моря тіла когось із загиблих моряків.

Надгробок Миколи фон Дена (праворуч) із меморіальною дошкою, присвяченою Цусімській битві (місто Люботин)

***

На завершення хочеться зазначити, що російсько-японська війна 1904-1905 років залишається справжньою terra incognita для переважної більшості сучасних українців, а участь у ній наших співвітчизників - і поготів. Сподіваюся, що ця стаття сприятиме пробудженню суспільного та наукового інтересу до цієї теми.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

"Радянські громадяни на зупинці громадського транспорту. Найсмачніше в світі морозиво присутнє": Фото часів СРСР облетіло мережу

середа, 25 листопад 2020, 8:30

Юзери порахували знімок доказом бідності "великої держави" на тлі заяв про найсмачніший у світі пломбір із СРСР. Користувачів мережі повеселила стара фотографія громадян Радянського Союзу, які чекають транспорт на зупинці. На ній зображено декілька дес...

Нащо вода, якщо є молочні ріки? Блогерка запропонувала вирішення проблем із водою у Криму (фото)

середа, 25 листопад 2020, 6:30

У мережі висміяли проблеми з водопостачанням на півострові. В окупованому Сімферополі через перебої з подачею води місцевим жителям запропонували набирати її з місцевої брудної річки Слов'янка. "Якщо в крані немає води, то завжди можна в Слов'янці набр...