Це -можливість буквально на старті швидко стати частиною європейської інфраструктури водневої енергетики. Пропустити такий шанс буде дуже прикро
20 серпня на брифінгу т.в.о. міністра енергетики Ольга Буславець заявила, що Україна повинна «рухатися з усім прогресивним світом в рамках сучасних технологій і їх використання і прораховувати свої можливості на кілька кроків вперед». І це означає — уряд розглядає питання будівництва заводу з виробництва водню Пише видання Ділова Столиця, передають
Патріоти України.
Хто вироблятиме водень в Україні?
Тут ми бачимо оперативну реакцію на європейський тренд: зовсім недавно, в липні, Євросоюз прийняв стратегію розвитку водневої енергетики. Відповідно до неї водень повинен служити екологічно чистим джерелом енергії там, де використання електрики затруднене.
Через кілька днів після заяви т.в.о. міністра енергетики — 26 серпня — Україна і Німеччина підписали в Берліні «Спільну заяву про початок енергетичного партнерства». З української сторони документ підписала якраз Ольга Буславець, від уряду ФРН — міністр економіки і енергетики Петер Альтмайєр.
Як випливає із заяви, українсько-німецьке партнерство передбачає, зокрема, співпрацю у сфері поставок водню з України в Німеччину. До речі, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також раніше говорив, що Україна хоче стати «надійним постачальником водню в Німеччину». За його словами, промисловий водень буде поставлятися з України в країни Євросоюзу по газотранспортній системі.
Швидко зʼясувалося, що в Україні вже є бажаючі зайнятися виробництвом водню для Європи. 31 серпня виконавчий директор компанії Н2 Андрій Жовнер розповів журналістам, що його компанія в рамках меморандуму з «Укргідроенерго» і НАЕК «Енергоатом» планує до кінця 2021 р. побудувати біля Дніпровської ГЕС водневий завод (його вартість складе 300 млн євро), а також дата-центр поблизу Запорізької АЕС (вартістю $700 млн). Чому саме біля найбільших електростанцій — зрозуміло: і водневий завод, і дата-центр — великі промислові споживачі електроенергії.
«Співвідношення вкладень буде приблизно 70 на 30. 30% інвестицій вкладемо ми з партнерами, 70% — кредити від банків і спеціальних інвестфондів», — пояснив Андрій Жовнер. Також, за його словами, конкретні терміни запуску водневого заводу і дата-центру будуть визначені після того, як будуть укладені договори відповідно з НАЕК «Енергоатом» і «Укргідроенерго».
Як виявилося, Н2 з самого початку готувалася взяти участь в «українському водневому проєкті». Компанія була створена в лютому 2020 р.; засновником і директором компанії в реєстрі юридичних осіб вказані Вадим Чижиковський і Андрій Жовнер — колишні держслужбовці, які згодом пішли в бізнес.
5 серпня голова Н2 Жовнер представив проєкт будівництва заводу з виробництва водню в.о. міністра енергетики Ользі Буславець, а вже 6 серпня — президенту України.
Утім, не лише Н2 готується заробляти на водні. У березні нинішнього року «Регіональна газова компанія» (РГК), яку прийнято відносити до орбіти впливу Дмитра Фірташа, заявила, що планує побудувати установку з виробництва водню на одному зі своїх експериментальних полігонів. Також, як заявив директор зі стратегії розвитку РГК Станіслав Казда, в лютому компанія розпочала тестове транспортування суміші водню і природного газу на закритих ділянках газорозподільної системи в пʼяти областях країни.
«Ми співпрацюємо з одним із науково-дослідних інститутів, вчені якого займуться науковим аналізом. Це необхідно для того, щоб отримати детальну і вичерпну інформацію про всі нюанси використання нових, екологічних енергоносіїв», — сказав директор зі стратегії розвитку РГК.
Через місяць, в середині квітня, РГК уточнила, що її експериментальні полігони знаходяться у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській та Харківській областях. Це закриті ділянки мереж, які не підключені до зовнішніх споживачів — підприємств або населення.
На перших порах для тестування мереж будемо використовувати суміші природного газу з воднем в концентраціях від 2 до 100%. Плануємо на одному з полігонів побудувати установку з виробництва водню», — розповів Казда.
Українські промисловці готуються заробляти не тільки на виробництві водню, але й на обладнанні для водневої енергетики. Зокрема, водневих двигунів. Недавно стало відомо, що чеський машинобудівний концерн Witkowitz інвестує в концерн «Південмаш» 50 млн євро, щоб створити на його базі кілька нових виробничих потужностей. Серед них — з випуску водневих двигунів. Орієнтовний запуск виробництва — кінець 2020 р. Також йдеться про будівництво в подальшому на «Південмаші» заводу з виробництва обладнання для виробництва водню. Усе це дає нашій промисловості шанс увійти в виробничі ланцюжки дуже затребуваної індустрії.
Україна вчасно й доречно
Німеччина як головний партнер української водневої енергетики вибрана не випадково: саме ця країна в ЄС ініціювала і найактивніше просуває загальноєвропейський водневий проєкт, який розроблявся давно, але різко став актуальним на тлі коронакризи. Просто в ЄС вирішили, що післякризове «перезавантаження» економіки континенту треба поєднати з переходом на повністю екологічно чисті енергетичні технології. Одна з найбільш перспективних серед яких — воднева.
Зростання споживання водню, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 р. складе 8 млн т, а до 2040-го споживання цього газу досягне 90 млн т. Німеччина рветься у світові лідери водневих технологій і має намір щорічно інвестувати 100 млн євро в дослідження водневих технологій. «Зараз ми починаємо наступний етап енергетичного переходу», — заявив на початку року федеральний міністр економіки Пітер Альтмайєр (ХДС).
З подачі Німеччини 8 липня Євросоюз затвердив стратегію розвитку водневої енергетики до 2050 р. З метою зменшення викидів вуглекислого газу в програмі пріоритет віддається виробленню водню методом електролізу води за допомогою електроенергії, отриманої з поновлюваних джерел енергії — сонячної та вітряної енергії. За першу пʼятирічку, c 2020 по 2024 рр., заплановано ввести в дію електролізери для отримання водню загальною потужністю 6 ГВт, що дозволить європейцям отримувати 1 млн т водню щорічно. Потім, до 2030 р., потужності електролізерів будуть збільшені до 40 ГВт і виробництво водню буде збільшено до 10 млн т на рік. При цьому до 2050-го планується знизити собівартість виробництва водню з поновлюваних джерел енергії до $1 за кг.
В Німеччині вже працюють 100 водневих заправок, активно розвивається взагалі вся орієнтована на кінцевого клієнта інфраструктура для транспортних засобів, які використовують водневі технології. Наступна віха: 400 водневих заправних станцій 2025 р.
Паралельно група з 11 газотранспортних операторів різних країн ЄС представила план розвитку панʼєвропейської інфраструктури транспорту газу, більшу частину з якої планується створити на базі існуючих газопроводів. Компанії розраховують, що з середини 2020-х років поступово почне зʼявлятися мережа, яка оформиться до 2030 р. в систему з 6800 км газопроводів, що сполучає кластери споживання водню — «водневі долини». До 2040-го, очікують європейські газовики, вона виросте до 23 тис. км, з яких 75% будуть забезпечені конверсією метанових труб і 25% побудовані з нуля.
Який тут може бути прибуток України? Наша країна — хороший партнер для європейців в цьому сегменті. Оскільки виробництво водню дуже енергозатратне, то компанії на кшталт H2 в умовах ринку могли б укладати прямі договори з виробниками на кращих умовах як оптовий покупець (згадаємо, що компанія вже має меморандум саме з «Укргідроенерго» і НАЕК «Енергоатом» — по суті, найдешевшою генерацією ). Великий плюс — близькість нашої країни до ЄС, що значно полегшує логістику. Це важливо, тому що, якщо згадати фізику і хімію, водень — самий летючий газ у світі, і при будь-якій формі його транспортування значні втрати неминучі.
Ну і, звичайно, можливість виробляти у себе водневі двигуни і промислове устаткування для виробництва водню, та ще й за гроші європейських інвесторів — дорогого варте.
Однак не варто розраховувати заробити «на водні» якісь космічні доходи просто тому, що це нова енергетична технологія. Принципово сам водень не відрізняється від того ж таки добре всім відомого метану (основи природного газу), а водневі двигуни — це трохи модифіковані двигуни внутрішнього згоряння.
Тобто можливий прибуток українських виробників, зайнятих в «водневому проєкті», навряд чи буде вищим за прибуток НПЗ або класичних машинобудівників. Але тут важливий сам факт розміщення в Україні сучасних виробництв з гарантованим збутом їх продукції в Європу. Якщо все працюватиме так, як планується, для України цього буде цілком достатньо.
Обидва проєкти Н2 буде реалізовувати в партнерстві з європейськими компаніями. Які потенційних партнерів і співінвесторів Жовнер назвав австрійську Yom Capital і норвезьку NBT.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
