8 місяців у Празі з дитиною: Українка поділася досвідом проживання у одній з європейських столиць

Катерина Бакланова з Харкова з чоловіком і донькою переїхала жити до Праги. Після восьми місяців життя в новому місті і країні, вона поділилася спостереженнями та порадами, пишуть на ресурсі tripmydream, передають Патріоти України.

Багато років тому я модерувала форум про еміграцію і прочитала сотні історій. Для більшості це була мрія, люди намагалися прорватися в країну, долали труднощі і, нарешті, домоглися свого. Іноді — багато років потому. В нашому випадку було інакше: Всесвіт кілька разів тонко натякала, ми від неї відмахувалися, а потім подумали: "чому б і ні?". Ніяких складнощів крім моральних мук.

Чоловік давно фрилансив на чеську компанію та замовник неодноразово цікавився, чи не хоче переїхати. Коли, через два роки, він запитав про це вже втретє, ми вирішили, що далі відмовлятися нерозумно. Для мене ця країна теж не чужа — до декрету я була весільним організатором і відправляла наших земляків в Чехію одружитися.

Чоловік переїжджав з Blue card — це дозвіл на роботу для висококваліфікованих фахівців. Ми з дочкою з ним возз'єдналися. Посвідку на проживання поки дали на два роки, а там подивимося — може, тут залишимося, може, далі поїдемо.

Громадський транспорт

Він тут зручний і чистий, без шансону і жебраків. Я поступово забуваю харківські маршрутки, пропахлі сигаретами, і вагони метро, за яким нескінченною чередою йшли музиканти, продавці бактерицидного пластиру і збирачі грошей на благодійність.

У більшості випадків транспорт ходить строго за розкладом. Якщо написано, що трамвай приїде на зупинку в 19:01, то так і буде. В 19:02 приїхав? Nepořádek, як сказали б чехи.

Контролери працюють, пару раз в тиждень стабільно бачу їх у трамваях. Штраф за безквитковий проїзд — 1500 крон (€60), якщо заплатити на місці або не пізніше 15 календарних днів у спеціальній касі — 800 крон (€30). Забули вдома проїзний? Пред'явивши його протягом все тих же 15 днів, відбудетеся легким переляком і символічним штрафом в 50 крон (€2).

Відсутність бродячих тварин

З кожної прогулянки в Харкові я приносила мінімум одне фото котика. Навіть тег для них в Інстаграмі завела, але після переїзду сюди нові знімки там з'являються вкрай рідко. Доводиться фотографувати домашніх, що мали необережність виглянути у вікно. Собак дуже багато, але всі з власниками.

А ось бездомні люди є, на жаль. Їх досить багато, найбільше в районі Центрального ж/д вокзалу. Пражани називають район Шервудом і краще не з'являтися там після настання темряви без крайньої потреби. В туристичному центрі вистачає жебраків.

Ввічливість місцевих жителів

Перші пару місяців я за звичкою виходила з хати, як на війну. Але ні, ніхто не намагався мені хамити, лізти без черги, прикриваючись фразою "мені тільки запитати", штовхатися і кричати "матуся, вгамуйте свою дитину". Я була впевнена, що всі ці люди несправжні. Мені, що виросла в Україні, здавалося, що так не буває.

Пройшло 8 місяців, і я звикла. Звикла до того, що, побачивши мене біля нерегульованого пішохідного переходу, зупиняється 9 з 10 машин. До того, що в держустановах електронні черги, і люди спокійно чекають. До того, що з зупиненого трамвая вилітає чоловік, щоб допомогти внести коляску. Мабуть, їх якось інакше виховують.

Ставлення до дітей

Це — головний привід для захоплення, тому окремим пунктом.
Чехи люблять дітей, в тому числі, чужих. Якщо в транспорті дочка раптом вирішує поревіти, поруч сидять починають спілкуватися з нею і навіть намагаються відвернути. Офіціантка з найближчої до будинку піцерії, бачила мою дитину один раз півроку тому, регулярно передає для Аліси цукерки (правда, вважає її хлопчиком, як нещодавно з'ясувалося).

Окремий захват у мене викликає те, що майже в будь-якому барі (пивному, те, куди ходять брутальні бородаті мужики) є дитячі стільчики і пеленальні столики в туалетах (і в чоловічих теж). Тут людям, здається, не розповідають, що, народивши, потрібно закритися вдома і не порушувати чужу зону комфорту. В ресторанах можна побачити сім'ї з дітьми, яким і місяця не виповнилося. Не знаю, чи це правильно, але мені подобається.

Дитячих майданчиків багато, вони закриваються на ніч, а значить, там ніхто не п'є, не колеться і не вигулює собак. Палити заборонено. Курити, до речі, з травня заборонено у всіх громадських місцях, включаючи ресторани, бари і зупинки.

Про менталітет

Чехи, ніби як, законослухняні європейці, але на ділі — такі ж нехлюї, як ми. Сміття необхідно сортувати, але в контейнері з пластиком обов'язково виявиться скло, а на папері буде підноситися гора жерстяних банок. Качати торенти не можна, але багато качають і не приховують цього. Прибирати за своєю собачкою на прогулянці прийнято, але декому лінь. І навіть без квитка дехто намагається проїхати, незважаючи на високі штрафи.

А ще вони працюють, щоб жити, а не живуть, щоб працювати. Магазин закривається о 18:00? Значить, у 18:01 ви туди не потрапите. Ніяких відповідей на листи у вихідні та виконання обов'язків "за себе і за того хлопця" не буде, кожен знає, що він повинен і чого не повинен. У моїй практиці був випадок, коли ми запитали у ресторану меню для банкету на 50 осіб. На наступний день отримали відповідь: "Вибачте, менеджер, який відповідальний за банкети, у відпустці, він повернеться через 10 днів". Переїхавши сюди, я зрозуміла, що це була штатна ситуація, а не кричуща недоробка адміністрації.

Про ціни

Ціни на продукти, одяг, косметику і побутову хімію не сильно відрізняються від харківських. Середня зарплата до вирахування податків — 36 584 крони (€1445). Але є і те, що коштує значно дорожче. Наприклад, інтернет. У нас оператор О2, іншого в будинку на момент заселення не було і не передбачалося. Щомісяця платимо 500 крон (€20) за доступ зі швидкістю до 20 Мб в секунду. З сумом згадую безліміт у Харкові за 150 гривень, який дозволяв дивитися фільми онлайн.

Також дорогий мобільний зв'язок. Дзвінки, смс і півтора гігабайти інтернету обходяться 700 крон (€28) в місяць, докупити наступні півтора гігабайти, якщо не вистачило, можна за 200 крон (€8).

Більші ціни на перукарські послуги та манікюр. Манікюр без покриття коштує 200-250 крон (€8-10), за стрижку і фарбування волосся середньої довжини я віддаю майже 1000 крон (€40).

Громадський транспорт., якщо порівнювати з тією ж Німеччиною, тут дуже дешивий. Якщо з Україною, то дорого: щонайменше 24 крони (€0.95) за коротку поїздку до півгодини, 32 крони (€1.25) на півтори години. Можна купити проїзний і користуватися транспортом без обмежень, річний варто 3650 крон (€145).

За кілограм яловичини беруть 200-300 крон (€8-12) за кіло, в два-три рази дорожче свинини і індички. Відповідно, бургери і стейки в ресторанах дешевими не назвеш;
стоматологічні послуги. Страховка покриває лише профілактичні огляди та лікування у гострих випадках на обмежену суму (моя — на 5000 крон (€200) в рік, це максимум 3 пломби). Є помітний і лікуюся у російськомовного доктора, розцінки такі: пломба від 1100 до 1800 крон (€45-70), анестезія - 50-150 крон (€2-6), зняття нальоту ультразвуком — 1100 крон (€45).

Про звичні продукти

Є все, крім, хіба що, зефіру, глазурованих сирків і халви. Згущене молоко і оселедець чехи їдять, продукція "Верес" продається в найближчому супермаркеті. Гречка в магазинах тільки зелена, за "справжньою" ходжу в "русский" магазин.

Про ставлення до іноземців

Коли-то я обговорювала зі своїм репетитором довгоочікуваний безвиз для України. Він привітав, але озвучив побоювання — чи не спровокує це новий, ще більший потік трудових мігрантів. Туристам тут раді, як і в будь-якій іншій країні, в економіці якої туризм відіграє важливу роль. "Заробітчанам" — не особливо, так як вони погоджуються на менші зарплати і займають робочі місця.

В цілому ставлення "дзеркальне": як ти до них, так і вони до тебе. Можливо, тут і справді є затяті націоналісти, які ненавидять російськомовних, але мені вони не зустрічалися.