"Знаю одне: більше одного разу не вб’ють", - інструктор з виживання на війні

Тактичний досвід за кордоном

Андрій Ліпський має військову спеціальність, служив в одній з бригад високомобільних десантних військ. У 24 роки вперше потрапив на територію іноземної держави. Декілька років провів за кордоном на Африканському континенті. Зокрема, у Сьєрра-Леоне, Малі, Лівії.

“У 2006-2008 роках охороняв приватних осіб на території України. Згодом знову покинув Україну та поїхав у Лівію. У Колумбії були два тижні – навчалися виживанню у джунглях тощо, – пригадує Андрій. – Згодом проходив навчання та спеціальну підготовку й отримав сертифікат у народній армії Ізраїлю. Навчали нас іноземні інструктори. Тематика – різноманітна, розпочинаючи від контртерору і завершуючи медициною та тактикою бою”.

Відтак, Андрія навчали у однієї із найсильнійших армій світу – Цахалі. Він – сертифікований інструктор. Серед дисциплін, які викладали: застосування зброї, застосування фізичної сили та спеціальних засобів, загальна та спеціальна фізична підготовка тощо.

“Док” також отримав знання про те, як діяти при терористичній загрозі, навчався самозахисту та захисту сім’ї, засвоїв основи цивільної й тактичної медицини, особливості надання медичної допомоги під час бойових дій.

Каже, що інформація та ті знання, які здобув за кордоном, а згодом передав українським бійцям, допомогли декому з них вижити.

Війна, 32-й блокпост та “спокусливі” пропозиції від терористів

У 2014 році Андрій повернувся до України. У лютому розпочалася окупація Кримського півострову, згодом – вторгнення на східному кордоні. Пішов у військовий комісаріат. “Не взяли – тоді було багато таких, як я, – каже “Док”. – Вступив до лав одного із добровольчих батальйонів. Отримав поранення, після госпіталю потрапив до оперативного батальйону Національної Гвардії України”.

Саме у лавах НГУ “Док” із іншими бійцями потрапив у оточення на 32-му блокпосту, коли понад 20 днів люди залишалися не те що без продовольства, а навіть без води.

“Конденсат з БТРів злизували, калюжі пили, – пригадує Андрій. – Тоді бойовики просили про переговори, із командування ніхто не погоджувався йти та говорити із ворогом. Я прийняв рішення на себе та пішов до них”.

Домовилися про виведення українських бійців після понад 20-денного оточення. “Аби вони дозволили вивести людей із оточення, хтось мав залишитися в умовних заручниках, як жива “застава”. Бо їхній комбат мав супроводжувати нашу колону, а потім він мав повертатися, і, аби йому не вистрілили в спину, я залишився як номінальний заручник”, – розповідає Андрій.

Ліпського привезли в Луганськ – на допит до Миколи Козіцина, так званого “очільника” їхньої армії. “Вони чомусь вирішили, що я перейду до них служити. Пропонували гроші, авто та посаду осавула (це по-нашому майор). Я відмовився, наказали розстріляти. Комбат із групи “Хулігана” сказав, що “укропчик стримав своє слово, тепер нам треба стримати і своє”. Йдеться про те, що я залишився як заручник, розміную заміновані території та даю гарантії, що їхні люди повернуться живими після виведення моїх людей із блокпосту. Тому мене і не розстріляли та відпустили живим”.

Тоді вдалося врятувати 112 людей включно із “Доком”.

Після подій на 32-му блокпосту силовики відкрили кримінальне провадження за тероризм. “Їздив на допити в Генеральну прокуратуру, давали мені слухати мої телефонні розмови із сепаратистами, де я домовлявся про обмін військовополоненими, – розповідає “Док”. – Якби я був у чомусь винен, я не тренував би зараз пацанів, не виїздив би в зону АТО”.

Каже, що вижити на 32-му допомогла та поведінка, якої навчився під час кількарічного досвіду за кордоном. “Знаю одне: більше одного разу не вб’ють. Було страшно. Але на мене дивилися люди – треба було показувати відповідний приклад”, – каже Ліпський.

Тепер він навчає основ виживання бійців спеціального призначення та інші підрозділи в українській армії.

Інструктор для захисників

“Док” навчає військових з 2015-го – є інструктором у різних підрозділах української армії. Заняття відбуваються і в АТО, і в інших регіонах країни. Він працює як із кадровими військовими, так і з загонами територіальної оборони.

Він не приховує, що працює зі спецпризначенцями, а більше часу проводить у зоні проведення антитерористичної операції, частіше: на “нулі”. “Теорія – це добре, але на практиці все відпрацьовувати краще набагато, – ділиться професійними міркуваннями Ліпський. – Отримую листи від командування підрозділів, в яких йдеться про те, що їм потрібні інструктори, вказують мету навчань. А я, якщо можу допомогти, виїжджаю до них та навчаю”.

Інструктор навчає військових тих речей, які потрібні конкретному підрозділу, враховує специфіку роду військ та тих завдань, які на них покладені в зоні проведення антитерористичної операції. Втім, починає із простого: медицина, гігієна в зоні бойових дій тощо. “У нас бійці не знають, як перевзутися в зоні АТО. Бо треба спочатку завершити із одним черевиком, а потім приступати до іншого, тобто, перевзуватися варто по черзі, бо, у випадку чого, краще бігти в одному берці, аніж босяком. Це елементарно, але це важливо”, – каже Ліпський.

За його словами, нині інструктори Збройних сил України працюють на рівні із інструкторами європейських країн, потроху впроваджуючи світові стандарти та застосовуючи нові нешаблонні підходи. “Зараз вже європейські країни (країни Балтії, скажімо) запрошують нас навчати їхніх бійців. З однією я погодив навчання, в іншу мене не відпустили, – каже військовий. – Я не можу просто так навчати людей тому, чого знаю. Бо якщо війна завершиться – я не знаю, куди піде мій “учень” та чим займатиметься. Ці знання можна застосовувати по-різному”.