"Ворогів не можна недооцінювати": Боєць АТО про важкий урок війни на Донбасі

– Ворогів не можна недооцінювати, – переконаний бувалий вояк, командир механізованої роти 30 окремої механізованої бригади Роман, який воює з літа 2014 року.

– Бити – так, перемагати – обов’язково, не поділяти поглядів – звичайно, але недооцінювати противника в бою – дуже небезпечно…,

Вперше молодий офіцер переконався в цьому у серпні 2014 року під Білою Кам’янкою на Приазов’ї. Це село Тельманівського (нині – Бойківського) району Донецької області було й залишається потужним вузлом оборони російських окупантів на цій ділянці фронту. 10 серпня 2014 року українські війська зробили спробу вибити звідти росіян та керованих ними найманців і сепаратистів. Можливості окопатися засобами механізації ми росіянам тоді не дали – будь-які екскаватори й ПЗМ українці знищували одразу. Та офіцер ФСБ з позивним «Боцман», який командував обороною, зробив тоді неможливе. Противник закопався буквально руками й протягом п’яти годин витримав вісім пакетів «Граду» й три танкові атаки. Відтоді ротний запам’ятав на все своє військове життя: ніколи не можна недооцінювати противника й потрібно бути завжди напоготові.

Роман, за плечима якого була військова кафедра київського політеху, був призваний за третьою хвилею мобілізації. У 41-у окремому мотопіхотному батальйоні, прославленому відомим блогером, як «41-а окрема кінно-піхотна ельфійська центурія», він спочатку був призначений арткорегувальником, потім прийняв під командування взвод, а невдовзі – і роту, що з легкої руки цього блогера, підлеглого нашого Романа, в мережі називали вже не інакше, як «друга ельфійська когорта».

В листопаді 2014 року рота увійшла до Волновахи. Гранітне, знову Волноваха, а потім – позиції біля Старогнатівки. Напрямок – Новоласпа, Біла Кам’янка та Красний Октябр. Вже у січні п’ятнадцятого року мотопіхота прийняла бойове хрещення. У швидкоплинному бою українці протягом всього п’яти хвилин спалили ворожу БМП та знищили більше десятка сепаратистів.

Непереливки «ельфам» стало, починаючи з лютого. На той час попереду них були вже явно не «шахтарі й трактористи», та й важкого озброєння у росіян і найманців побільшало. Почалися мінометні обстріли українських позицій.

Березень і квітень ознаменувалися певним затишшям. Як виявилося – перед бурею. У травні – перше влучення в бліндаж. Потім лейтенант поїхав у відрядження – за мобілізованими до Рівного. А поки він був відсутній, по позиціях роти прилетіло 3 пакети «Града». Відтоді – понеслося…

Все літо п’ятнадцятого – важкі бої, обстріли – день через день. Із початком серпня – щодня. Аж до 27 серпня, початку перемир’я, по 4-5 обстрілів на день. Реактивна та ствольна артилерія, міномети... Але в землю, цю кам’янисту землю Приазов’я, мотопіхота «вгризлася» добре! За 5 місяців командування ротою лейтенант, дякувати Богу, втратив лише одного бійця пораненим!

В середині осені ротний передав командування своїм підрозділом такому ж мобілізованому, як і сам, лейтенанту Василю Коряку, і був звільнений за демобілізацією. У планах вчорашнього ротного було трохи відпочити й повернутися на фронт за сьомою хвилею мобілізації. Та її оголошено не було. Не дочекавшись, Роман з’ясував, яка саме бригада на той момент воювала у «його» місцях, і поїхав до Новоград-Волинського за відношенням.

Наступні 8 місяців наш лейтенант командував механізованим взводом на одній із позицій у тому ж районі, де воював у 2014-15 роках. Одразу роту йому не дали, адже – все ж поки що лейтенантом був, та й досвід бойовий здобував в іншій частині, у колишньому «тербаті», але вже влітку, коли бригада вийшла з району проведення АТО на ротацію, старший лейтенант був призначений на посаду командира роти.

На питання, хто воює проти нас саме тут і сидить в окопах навпроти, молодий бувалий офіцер відповів однозначно:
– Звичайно, росіяни! Коли «насипають» місцеві сепаратисти й найманці, розліт осколків складає до 200 метрів, коли ж стріляють професійні військові, то влучають в ціль максимум з третього "пристрілочного". Повірте, я знаю й тих, й інших, отож – знаю, що кажу!

Очевидно, офіцер знає не лише, що каже, а й – що робить. Адже за 10 місяців командування взводом у його підрозділі не було жодного пораненого, не дивлячись на те, що «пригощав» ворог щедро – й великим калібром, і СПГ, і 120-ми мінометами!

Сьогодні бойовий офіцер керує ротою на одному з танконебезпечних напрямків, де регулярно також працюють ворожі диверсійно-розвідувальні групи противника, які з появою «зеленки» стають ще нахабнішими. Втім, сумнівів, у тому що він зі своїм підрозділом впораються, немає. Досвіду йому не бракує, адже воює вже четвертий рік!