Стертий Майдан: "Реванш повсюди. Низка політсил не гидують брати гроші у Москви. Регіони підняли голову. Регіонали – це логіка кримінальників – не бояться, нападають. Це дуже небезпечно", - блогер

Нічого дивного в акції прямої дії, хто сам там проливав кров

Олег Петренко

Я впевнений, що за власниками цього магазину є хтось з минулої влади. Власник магазину орендував приміщення в Національної академії наук. У ті часи в держструктури на Грушевського взяти в оренду приміщення і торгувати елітними меблями проста людина не могла. Це у будь-якому випадку була людина пов’язана з владою. І у нього в печінках весь цей Майдан – це було щось, що дратувало, що впродовж кількох місяців заважало бізнесу. Кожного дня він йшов до свого бізнесу, а це графіті йому про це нагадувало...

У Джоконди також є безліч репродукцій. Можна купити на любому базарі. Але є оригінал у Луврі. Можна купити ці графіті (на базарі їх скільки-завгодно), але це був той самий оригінал. Його не повернеш. Найближчим часом той, хто малював ці графіті під нашою охороною (зараз вже технічні моменти вирішуються) особисто відновить ці графіті.

– Пане Сазонов, у домайданний період, у розпал Майдану будь-яка ознака проукраїнської позиції у Донецьку вартувала іноді життя деяким активістам. Правда ж?

Кирило Сазонов (переклад): Так. Хоча небезпека стала більшою з приходом так званого «русского мира». Привозили не тільки з Росії, а й з околиць Донецька, з Харцизька, з Горлівки. Вистачало у нас своїх відморозків проросійських.

Щодо цього епізоду, то найсмішніше, якби не було Майдану, то цей власник вже давно не був би власником чи орендарем магазину. Вже давно цей магазин належав би якомусь Саші Януковичу або ж наближеним до нього. У центрі міста людина не може мати у власності магазин, якщо не «велика і шанована». Він відповів на це невдячністю. Хоча самі методи мені теж не подобаються. Я вважаю, що ми обов’язково відійдемо від таких акцій прямої дії, попрямуємо до цивілізації, до чесних судів, до чесних правоохоронців. Шлях довгий, але зобов’язані його пройти.

– Ще під час першого Майдану, коли Віктор Ющенко намагався просто мітинг провести у Донецьку, його зустріли, як «нациста». Мені здається, що вже з 2003 року було видно, що була-яка символіка має величезне значення. Зараз це триває?

Кирило Сазонов: Безумовно, символіка надважлива. Не дарма у Донецьку з’являються впродовж ночі, не зважаючи на так звану комендантську годину, написи «За Україну!», лайливі слова про Путіна. Люди все рівно якось намагаються опиратися. На жаль, їх мало. На жаль, коли це було принциповим, вони виявилися неорганізованими і неозброєними.

– Не повториться зараз жовтень 2006 року, коли тоді віце-прем’єр Клюєв наказав стерти всі написи у «Головпоштамту» проти тоді нової-старої влади? Чи не є те, що зараз відбувається у Києві, першою ознакою реваншу колишніх?

Кирило Сазонов: Мова про реванш повсюди. Низка політсил не гидують брати гроші у Москви, не гребують тим, що повторюють російські гасла. Регіони вже підняли голову, не бояться ходити містом, вони активно відстоюють «особливий статус» Донбасу, примирення з Росією за будь-яку ціну, хоча говорять про примирення з Донецьком, бо говорять, що у нас «громадянська війна». Вони вже не бояться. А регіонали – це логіка кримінальників – коли вони не бояться, нападають. Це насправді дуже небезпечно.

Єдине, що якийсь оптимізм дає, що Порошенко, Гройсман, Яценюк трішки розумніші, ніж Ющенко і Тимошенко – не дозволять штовхнути Україну у гризню проукраїнських сил і дати шанс на реванш проросійський. Це виходило і в багатьох європейських країнах. І в тій же ж Грузії. Проросійські сили після війни через один період все рівно повертаються. Цю заразу надскладно вивести. Росія нас у спокої не залишила і не залишить ніколи. Їм потрібен контроль над Україною. Не потрібен був, а потрібен зараз. Ми будемо перетинати межу, заходити у глухий кут, помилятися, творити собі кумирів, розчаровуватися в них, проклинати хороших людей, славити поганих, але йтимемо вперед, повертаючись на свою дорогу.

Олег Петренко: Тут мова навіть не йде про внутрішній реванш, який був актуальний після першого Майдану. Цей реванш підігрівається, фінансується ззовні. І колосальні ресурси кидаються. Ніколи не буває, що такі агресивні імперії, як Російська Федерація, відмовляться від своїх планів. Можуть бути ситуативні маневри, але від глобальних планів – ні...

Одні хлопці рубилися, а інші виступали зі сцени. Хто рубився на Грушевського, так і залишилися пересічними українцями, небайдужими, активістами, пішли добровольцями на війну у 2014-у. А хто був на сцені, пішли до влади. Те, що зараз піднімають голови, у цьому якраз і є внесок тих, хто зі сцени Майдану прийшов до влади. Гірка правда життя, що для багатьох громадян України є вже розчарування певне. Влада, яка прийшла з Майдану, не зробила ставку на народ, а зробила ставку стратегічно на політику «договорняків».