Рибні свині на Донбасі: Найнезвичайніша ферма в Україні

Станіслав Коваль за фахом архітектор. Все своє життя він проектував великі та малі будівлі. Але життя докорінно змінила війна. Після окупації частини Донецької області він був змушений був покинути Донецьк та перебратися до невеличкого селища Яблунівка поблизу Костянтинівки.

"Не можу сказати, що я все своє життя мріяв жити у приватному будинку у селищі. Але цей вимушений переїзд я сприйняв досить спокійно", - розповідає Станіслав.

За словами чоловіка, він продовжує займатися архітектурою, але замовлень зараз значно менше і це дає купу вільного часу.

"Я пригадав своє дитяче захоплення акваріумними рибками. Тож вирішив, що прийшов час реанімувати своє хобі. Але просто будувати акваріуми мені вже не цікаво, вирішив спробувати розводити декоративного японського карпа, якого ще називають карп коі", - розповідає Коваль.

Виявилося, що для цього достатньо лише кілька басейнів, ємністю у кілька кубометрів.

До речі, саме з якісною водою виникли найбільші проблеми. Справа в тому, що Донеччина взагалі має дуже мало джерел питного водопостачання. Станіслав вирішив це питання шляхом будівництва власної свердловини. Але навіть з неї йде технічна вода з великим вмістом солі.

"Цю проблему можна було вирішити складною системою фільтрації, але я скористався досвідом природи. В басейнах висадив лілії, а воду пропускаю через вазони з болотними рослинами, які забирають з води всі солі", - розповідає Коваль.

За його словами, загалом, розводити японського карпа дуже просто. Ця риба їсть що завгодно, навіть борщ та макарони. Взагалі, з процедури годування на фермі зробили справжнє маленьке шоу – риба їсть у свого господаря просто з рук. При цьому роблять це тварини з характерним звуком, за що отримали прізвисько "свині". А ось їсти цих риб власник не наважується. За його словами, це звичайний карп, якого можна їсти. Але використовувати таку красу в гастрономічних цілях вважає звичайним злочином.

Невимоглива риба і до температури утримання. Вже кілька років вона зимує у басейнах у теплиці без опалення.

"Карп взагалі досить спокійно переносить холод. Головне - забезпечити потрапляння під кригу кисню. Тож я просто пробиваю кригу на поверхні та забезпечую аерацію води", - розповідає господар ферми.

Вже наприкінці спілкування Станіслав зізнається, що ця ферма скоріше є віддушиною та захопленням, аніж бізнесом.

"Риба продається, але це скоріше якісь разові продажі. Хтось купує кілька штук для озера чи басейну. Вартість одного малька стартує від 30 гривень. Але існує проблема з пересилкою по країні. Ми пакуємо рибу в пластиковий пакет, до якого додаємо кисню. В таких умовах вона може прожити кілька днів. Цього достатньо, щоб доставити її у будь-який куточок України. Проте служби кур'єрської доставки відмовляються приймати живий вантаж. Тож ми змушені передавати її покупцеві через поїзди чи автобуси", - розповідає Коваль.

Але вся ця історія навіть не про бізнес та фермерство. Станіслав Коваль може бути справжнім прикладом для всіх, хто опинився в складних умовах.

Доки одні бідкаються через складнощі та відсутність уваги від держави, інші починають просто щось робити. І враз звичайне захоплення та розвага перетворюється на справжній бізнес, який забезпечує хоч і не великим, але прибутком.