"Об м'які українські приголосні латинський алфавіт гарантовано зламає свої зуби"​: Чи слід Україні переходити на латинку, - експерти

Ідею скасувати кирилицю в Україні обговорюють майже 400 років, повідомляють Патріоти України з посиланням на ЗМІ.

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв днями схвалив перехід казахської мови з кирилиці на латиницю. Про бажання перейти на латинські літери в Казахстані заявили 2012-го. Тему знову порушили в квітні цього року, і в п'ятницю Назарбаєв підписав указ, за яким країна повністю перейде на латиницю до 2025-го.

"Там дискусія про це давно триває і носить природний характер, – пояснив "Сегодня" політолог-сходознавець Андрій Бузаров. – Казахська мова належить до тюркської групи. Спочатку вона була на арабській графіці, потім її перевели на латиницю і тільки потім – на кирилицю. Тут немає політичного аспекту, тільки природний процес. Рано чи пізно ця трансформація повинна була відбутися".

А ось переведення на латиницю української мови, на думку експерта, навряд чи було б обґрунтованим. Він вважає, що використання кирилиці у нас історично грамотніше, оскільки український належить до слов'янської групи мов.

Ідея перевести український на латиницю з'явилася в XVII столітті, а вже 1834-го наш мовознавець Йосип Лозинський запропонував "абецадло" – латинські літери української мови на базі польського алфавіту. Втім, найвідоміша ініціатива чеського славіста Йосипа Іречека, яку він запропонував 1859 року. Його азбука спиралася на чеський правопис з декількома польськими буквами. Планувалося, що перехід на цей алфавіт дозволить українській мові стати сучаснішою і піти від церковнослов'янського і російського впливу.

Останні кроки в цьому напрямку були зроблені 2010 року, коли Кабмін, спеціально під видачу закордонних паспортів, затвердив правила транслітерації українського алфавіту на латиницю. Втім, фахівці категорично проти переходу на латиницю.

"Це започаткує знищення оригінальності самої мови, – упевнений перекладач Анатолій Омельченко. – У нас друга за досконалістю система графіки серед слов'янських мов після білоруської. Тобто 90% букв відповідають звукам, які вони позначають, – що чуємо, те і пишемо. Латиниця істотно ускладнить систему письма: потрібно вводити величезну кількість спеціальних знаків для відображення фонетичних нюансів української мови, яка багата на м'які, шиплячі, свистячі звуки. У результаті це неминуче призведе до хаосу в правописі".

Перехід на латиницю сплюндрує українську мову

"Об м'які українські приголосні латинський алфавіт гарантовано зламає свої зуби", - пише Тарас Клочко на сторінках свого блогу.

Рішення наших колишніх братів по радянському тоталітарному гуртожитку казахів перевести свою писемність з "русской" кирилиці на "європейську" латинку, озвучене напередодні президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим, не може не спровокувати у українців чергового загострення дискусії на тему, а чи не варто і нам поміняти алфавіт, аби отримати додаткове прискорення у своєму русі "геть від Москви" до цивілізованої Європи.

Тут, перш за все, хочеться завважити, що брати-казахи для нас у цьому питанні взірцем бути не повинні - для їхньої тюркської мови і кирилиця, і латиниця, як, власне, і арабське письмо, що використовувалося до братнього єднання з росіянами - речі однаково чужорідні, і обираючи зараз систему письма Казахстан може керуватися виключно категоріями зручності і зовнішньополітичної доцільності. В Україні ж кирилиця має тисячолітню традицію, відійти від якої попри всі можливі переваги латинки буде вкрай не просто.

Але облишимо культурологічний, історичний і політичний аспекти цієї проблеми. І у прихильників переходу на латинку, і у противників такого кроку є купа своїх цілком слушних аргументів. Натомість спробуємо подивитися на проблему під кутом суто філологічним. Зрештою головне (хоча й не єдине) завдання будь-якої системи письма - максимально адекватно і мінімальними засобами передавати на папері чи іншому фізичному носії фонетику конкретної мови. І в цьому аспекті латинка повністю і безапеляційно кирилиці програє, що, власне, і не дивно. Латинський алфавіт створювався досить давно і мав адекватно передавати на письмі звуки латинської мови, а аж ніяк не української.

Правда, до сьогоднішнього дня латинська мова в якості живої і розмовної не дожила. Точніше все-таки дожила, але у вигляді кілька десятків різних романських мов, що досить помітно відрізняються і від материнської мови, і одна від одної. Всі ці мови отримали у спадок латинський алфавіт, але сталося так, що новим фонетичним реаліям стара добра римська абетка уже не відповідала - в мовах з'явилися звуки, для позначення яких в абетці просто не було букв. І фундаторам романських мов довелося у різний спосіб модернізувати наявний алфавіт. Зазвичай використовувалося два способи - створення комбінацій букв, за допомогою яких передавалися нові звуки, або ж додавання до наявних літер діакретичних знаків, які давали читачеві зрозуміти, що в цьому конкретному випадку ця конкретна буква читається інакше, ніж зазвичай.

В германських мовах, які також запозичили латинський алфавіт, все було іще складніше, адже фонетично германські мови були ще далі від латини, ніж романські. Зрештою наразі маємо ситуацію, коли в більшості європейських мов система письма надто складна і переобтяжена буквосполученнями, діакретичними знаками, та має не прості правила орфографії, з яких є багато виключень. Доходить навіть до того, що в окремих мовах чіткої системи читання чи написання просто не існує, і правопис слів доводиться просто запам'ятовувати (Так, це про нинішню лінгва-франка англійську).

В українській мові завдяки кирилиці подібних проблем немає, адже створювався наш алфавіт дещо пізніше латиниці і одразу був пристосований до фонетики слов'янських мов. За приблизно тисячу років, що минули з часу створення кирилиці, фонетика слов'янських мов змінилася не настільки сильно, аби всі проблеми не можна було вирішити модернізацією наявного алфавіту. Більше того, фонетика в більшості слов'янських мов еволюційно спростилася (зникли носові звуки, надкороткі зредуковані, дифтонги тощо) і частину букв з абетки можна було просто вилучити. Український правопис, наприклад досить давно позбувся кількох юсів (великих, малих і йотованих), єр, єри, фіти, іжиці, омеги, яті та інших і нічого не втратив.

рештою сучасна українська мова має переважно фонетичний правопис (в початковій школі це називали "як чується так і пишеться") з декількома винятками, які погоди не роблять. Наприклад, частку "ся", яка вже давно злилася з дієсловами і стала звучати як "цця" пишуть традиційно.

Така система письма значно спрощує навчання дітей, і навчання іноземців українській мові, до того ж сприяє більшій загальній грамотності. Згадайте як страждають усі, хто намагається зазубрити написання чи вимову англійських слів.

Чи можливо створити таку ж просту і зручну систему на ґрунті латиниці? Мабуть можливо, але для цього латиницю доведеться переробити у щось нове, тобто створити нову кирилицю, але тепер уже не на основі не грецького, а латинського алфавіту. Чи варто створювати нову кирилицю за наявності старої - питання риторичне. Використовуючи ж базу з 25 класичних латинських літер, створити систему письма, яка б адекватно передавала українську фонетику - завдання нездійснене принципово. І проблема навіть не в звуках "ж", "ч", "ш", "щ" і так далі. З цим уже давно впоралися і французи з англійцями, і наші брати західні слов'яни.

Головна складність полягає в іншому - забезпечити засобами слов'янської абетки передачу твердості-м'якості приголосних (науковці ще використовують маловідомий загалу термін "палатальність"), що для української мови є критично важливо, адже твердість-м'якість приголосних має в українській мові фонематичну значимість. Приміром слова "кіт" і "кит" (привіт покійному товаришу Булгакову) розрізняються перш за все не якістю голосного "И" чи "І", а палатальністю приголосного "К". Аналогічна історія з "тин" і "тінь", "крук" і "крюк", "мала" і "маля" тощо.

Аби адекватно передати на письмі все різноманіття м'яких-твердих фонем української мови, потрібно майже вдвічі збільшити кількість приголосних букв, але творці кирилиці пішли іншим, значно менш затратним, і по-справжньому геніальним шляхом. Замість приголосних вони розмножили голосні, яких значно менше. Так майже кожна з українських голосних букв має свій йотований аналог: А-Я, У-Ю, И-І-Ї, Е-Є. Тільки букві "О" не пощастило. При цьому йотованість голосної означає не лише наявність перед нею приголосного звука "Й", а м'якість будь-якого попереднього приголосного, якщо такий є. Ця система дозволила мінімальними графічними засобами фонетично передати важливу розрізнювальну якість звуків, і альтернативі цій системі в сучасній латинці просто нема.

До речі, в наявних офіційних правилах транслітерації українських слів на латинку вийшли з ситуації вийшли досить просто, замінивши йотовані голосні комбінацією відповідних латинських букв з буквою "І". Наприклад, Я, заміняють "ІА", Ю - "IU". Цей спосіб цілком підходить для транслітерації імен і географічних назв, але для нового українського правопису є дуже сумнівним, адже в сучасній українській мові присутні, хоч і не часто зустрічаються, звукосполучення "ІА", "ІУ", "ІО" та аналогічні. Таким чином "Ніагара" в латинській транслітерації перетворилася на "Нягару" а "діалектика" на "дялектику".

Отже, будь-який латинський варіант українського правопису обов'язково програватиме кирилиці в зручності, простоті і зрозумілості. А от чи варто всім нам мучитися з новою кривенькою абеткою з політичних міркувань? Це вже зовсім інше питання.