На що може сподіватися Україна від саміту G20

Українська тематика на саміті «Великої двадцятки» йтиме як гарнір, а не як основна страва. Натомість ключовим на цій зустрічі буде намагання деяких країн, перш за все, Німеччини, утримати той світовий порядок (передусім, економічний), який будувався після розпаду Радянського Союзу. Китай також потужно буде просувати такі ідеї, тому що його економіка на підйомі, тож, безумовно, він хотів би зберегти відкритість економік, перш за все, американської, аби втримати темпи росту.

Окремим питанням стануть кліматичні зміни, оскільки США вийшли з кліматичної угоди, що фактично ламає всю систему і з точки зору екології, і з точки зору економіки. Крім того, я думаю, що європейці, а також японці та корейці, будуть намагатися продовжити вибудовувати відносини із Трампом, риторика якого вже зрозуміла, але його майбутні дії в економічній сфері – поки що ні. Це – ключові моменти.

Для України всі вони також важливі, тому що формують периметри роботи глобальної економіки і торгівлі. Відповідно, від цього залежить, що відбуватиметься з Євросоюзом, і в якій формі він існуватиме. В ЄС зараз криза, і добре, що Меркель має сильні позиції (скоріше за все, у вересні вона отримає більшість у німецькому парламенті і залишиться канцлером). Ми також знаємо, що Макрон має більшість у Французькій Національній асамблеї. У них є певні візії на Європейський Союз: як він має працювати, якою має бути подальша інтеграція і таке інше.

Для України буде важливо подивитися на це в загальних рисах, якою буде європейська спільнота, якою буде її економічна модель, і як ми зможемо це використовувати.

Що безпосередньо стосуватиметься України на саміті «Великої двадцятки»? Ймовірна зустріч Трампа і Путіна. Без сумніву, питання України на цій зустрічі буде лунати, оскільки тиск на Трампа, який здійснюється у США з боку Конгресу, державної служби та медіа, вимагатиме від нього певної поведінки. Важливо, чи буде Трамп дослухатися до свого найближчого оточення і радників (радника з питань національної безпеки, міністра оборони, державного секретаря), чи буде він дослухатися до більшості в Конгресі, яка говорить, що з Росією слід працювати лише за окремими напрямками (наприклад, боротьба з міжнародним тероризмом, зменшення глобальних загроз, підтримання стратегічного балансу), але за більшістю напрямків з нею не можна зараз працювати конструктивно. Тобто важливо, яку позицію обере Трамп – тих, хто його підштовхує до стримування Росії, або ж він і далі вважатиме, що з Путіним потрібно домовлятися (він навіть якось говорив, що можна визнати Крим російським, якщо Росією буде скорочене ядерне озброєння).

Також важливо те, що Трамп перед поїздкою до Гамбурга, де відбудеться саміт «Великої двадцятки», відвідає Варшаву. Буде важливо, якщо Трамп виправить свою помилку – його дії на саміті НАТО, коли він не окреслив свою готовність застосувати 5 статтю Статуту НАТО про те, що якщо буде напад на одну країну НАТО, відповідати на це буде вся міць Альянсу, передусім США. Якщо він озвучить це у Польщі і пообіцяє, що це працюватиме й далі, це, безумовно, буде позитивною річчю для світу, але не зовсім позитивною для Путіна, який намагається розхитати країни по краю НАТО, а за допомогою цих дій розхитати також ЄС і НАТО.

Також на полях саміту має відбутися зустріч із Путіним лідерів Німеччини і Франції, де має обговорюватися українська тематика та необхідність виконання Мінських угод. Взагалі, війна на сході України може закінчитися за двох обставин: або ми здамося (але цього точно не буде), або Путін не матиме можливостей чи сенсу продовжувати агресію. Наразі війна для нього не так багато коштує. «Жирові запаси», накопичені Росією, коли були високі ціни на енергоносії, дозволяють Путіну вичікувати, паралельно намагаючись розхитати європейців чи американців. Час від часу йому це вдається.

Тобто питання України лунатимуть на зустрічі G20, але наша країна не буде там центральною темою, це точно.

Втім, я не думаю, що у Путіна є щось таке, що він може запропонувати переговірникам, аби вони відмовилися від України. Це – абсолютно ні. З іншого боку, і у європейців немає нічого такого, щоб вони могли якимось чином залякати чи зацікавити Путіна. Бо «мантра» про безальтернативність Мінських домовленостей і про те, що виключно дипломатичним шляхом можна вирішити конфлікт в Україні (вони уникають слів «війна» та «агресія»), навряд чи щось змінить.

Росія не визнає себе стороною конфлікту і вважає, що вона є добрим посередником. Якщо вона так вважає, то виконання Мінських домовленостей неможливе. Тому що в угодах записано абстрактно: мовляв, в Україні діють якісь іноземні війська тощо. А це Росією трактується як таке, що не стосується її особисто.

У той же час санкції для Росії болючі, вони дійсно працюють. Але вони працюють на майбутнє, тобто вони не настільки критичні, щоб змінити поведінку Путіна вже зараз. Тому Путін дотримуватиметься тієї самої стратегії затягування війни, звинувачення України в тому, що вона не виходить на прямий діалог із представниками окупованих територій тощо. Нагадаю, що французи і німці говорили про те, що Україна має свої зобов'язання виконувати перед мешканцями неконтрольованих територій, має відновлювати банківську систему тощо, і вони готові нам у цьому допомагати грішми. Скоріше за все, європейці будуть тиснути на Україну, аби вона інтегрувала неконтрольовану частину та провела вибори (думаю, що ця тема не померла – вона буде виринати). У цьому сенсі тиск на Україну збільшиться.

Олександр Хара,

Директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду "Майдан закордонних справ"