Микола Міхновський: Апостол української державності і соборності

Апостол української державності. Так Миколу Міхновського назвав Петро Мірчук – український історик та активний діяч політичної еміграції. Справді, значення цієї постаті для нас колосальне. Невідомо, чи отримали б українці шанс на незалежність у 1917–1921 і 1939–1950-х роках, і чи здобули б її нарешті у 1991-му, якби ніколи не жив на світі автор "Самостійної України” і "Десяти заповідей УНП”. Про це йдеться у матеріалі видання Український інтерес, повідомляють Патріоти України.

Вчора, в останній день березня, виповнилось 145 років від народження Миколи Івановича Міхновського. Його мала батьківщина – село Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, відоме ще з середини XVII століття. За сучасним адміністративним поділом, воно належить до Згурівського району Київської області й розташоване на самій межі з Чернігівщиною.

Міхновський – надзвичайно багатогранна особистість. Протягом відносно короткого життя (51 рік) він встиг заявити про себе і як юрист, і як громадський діяч, і як політик, і як ідеолог самостійництва, і як публіцист, і як військовик та організатор українських збройних сил.

Міхновський не був першим, хто обґрунтував ідею державної незалежності й соборності України. За п’ять років до нього це зробив галицький соціал-демократ Юліан Бачинський на сторінках книги "Україна irredenta”. Але саме праця Миколи Міхновського стала справжнім маніфестом українського самостійництва. В основу "Самостійної України” було покладено промови автора, виголошені на Шевченківських святах 1900 року в Полтаві і Харкові. Окремою брошурою їх опублікували у Львові без зазначення прізвища автора.

Ось основні тези, з якими далеких 118 років тому виступив молодий і ще маловідомий харківський адвокат:

"Державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”.

"Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізуваних ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів?”.

"Законами російської імперії зневажається право совісти, погорджуеться право свободи особистої, гнобиться навіть недоторканість тіла”.

"Ми виписали на своєму прапорі: "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”.

"Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля… Нехай вчені розшукають, хто був кому родичем, – ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією!”.

"На очах історії сильна, освічена і культурна інтелігенція України приняла в XVI і XVII віках польську національність… Тоді сильним і могутнім замахом український народ породив нову інтелігенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII і XIX віків… Але український народ здобув у собі досить сили, здобув навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтелігенцію”.

"Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби”.

"Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою”.

"Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя”.

Не менш відомими твором Міхновського є десять заповідей для членів Української народної партії, розроблені ним у 1904 році:

Але зараз нечасто згадують про те, що в розпал революції в Російській імперії 1905 року Микола Міхновський висунув проект конституції самостійної України. Майбутня держава мала охоплювати всі українські етнічні території, об’єднані у спілку дев’яти земель – Чорноморської, Понадморської, Степової, Слобідської, Лівобережної, Гайової, Північної, Підгірської і Горової України. За формою правління Міхновський бачив Україну президентсько-парламентською республікою з поділом влади на три незалежні гілки. Особлива увага приділялася правам і свободам людини, рівності прав громадян незалежно від їхнього походження і статі. Шлюб і розлучення визнавалися винятково приватною справою, церкві й державі заборонялося втручатися у ці питання. Для іноземців діяв ценз осілості – вони зрівнювалися у правах із українцями після 10 років постійного мешкання в Україні.

Микола Міхновський випередив свій час. Більшість сучасників його не зрозуміли, вважали "фантастом” і "авантюристом”. Грушевський згодом характеризував Міхновського як "нашого фашиста” (це слово тоді ще не мало виразно негативної конотації), протиставляючи його соціалістам і демократам. Винниченко і Петлюра звинувачували Міхновського в "ідейній обмеженості”, бо, на їхнє переконання, національне він ставив вище за соціальне. Скоропадський називав погляди Міхновського "вкрай шовіністичними”. Та жоден з цих політиків – з різних причин – не зміг надовго втримати незалежність України.

На відміну від них, Микола Міхновський практично ніколи не мав доступу до реальних важелів влади. Під час Української революції перебував у опозиції – до більшості у Центральній Раді, до гетьманського уряду, до Директорії УНР. Але ставши свідком поразки визвольних змагань, а потім ще й "поспілкувавшись” кілька днів зі слідчими ДПУ, він не витримав. 3 травня 1924 року Микола Міхновський – за офіційною версією – покінчив життя самогубством на території садиби свого приятеля Володимира Шемета (Київ, вулиця Жилянська, 76). Похований на Байковому цвинтарі. А у травні 2017-го невідомі викрали бронзове погруддя з його могили.

Автор: Владлен Мараєв