"Хто завгодно може робити таку музику, як Вєрка Сердючка, і це гарантований успіх. Але просто не хочеться", - Олександр Піпа

— Прийнято вважати, що меломанський вік — це десь від підлітка до тридцяти років. У Європі взагалі в тридцять років прийнято продавати гітару, одягати краватку і йти працювати. А у мене підлітковий вік припав на 80-ті. Ці роки, на мою думку, взагалі трагедія — не лише в історії музики, а й в історії моди... Людство подумало, що вже ХХІ століття, і відбувся фальстарт у майбутнє: звідси ці зачіски, поп-музика, звучання, експерименти з цифрою. Мені це все не зайшло, тому у 80-ті я слухав музику 60-х та 70-х років.

— У Совку рок-музика не була офіційно заборонена, але, все одно, — навіть якщо не заборонено, можна було нормально вигребти за футболку, на якій не по-нашому написано. Усі переписували один у одного музику на бобіни та касети. А найбільш просунуті займалися вінілом. Один вініл коштував у середньому половину місячної зарплати інженера або ленінську стипендію. Торгували й мінялися у місці, яке називалося Балкою у Ботсаду, на метро "Університет".

Збиралися не лише мінятися, але й спілкуватися, обговорювати новинки. Була ще така практика: купувати вскладчину вініл, робити на касету з диску перший запис, коли найбільше "цикає" — а потім цей диск продавати.

Найяскравіші спогади про Балку — коли я там зустрів свого викладача англійської мови з КПІ. Причому зустрів під час ментовської облави, коли викладач біг по схилах Ботанічного саду, а з сумки, з якою він ходів на заняття, летіли вініли Deep Purple. Будь-які західні вініли були ліквідом. І у меломанській тусовці Києва слухали більше різної музики, чим, наприклад, середньостатистичний меломан у Франції. Для мене потім відкриттям стало, що у Франції мало хто знає французьку групу Space. І група Nazareth, як виявилося, ніякі не мегазірки.

Також Slade — вони були зірками в Англії, але наврядше такими мега-мега, як у нас в Києві. Або взяти нову німецьку хвилю, D.A.F, Trio: вони були відомі в Німеччині і в Києві — більше ніде. Може, ще у вузьких колах в Америці. Під час першого концерту в спортзал прийшла завуч і витягнула штепсель із розетки — про всяк випадок.

— Ми на цьому всьому висіли і, звісно, хотіли копіювати і робити подібну музику. І, звісно, перший експірієнс — то був шкільний ансамбль. Фото: vlad.aif.ru — Наприклад, ті фотки, де ми в шубах — це ми грали в шкільному спортзалі, це був чи не найперший виступ на публіці. Було кілька пісень зі звичайного репертуару шкільного ансамблю, тобто "Машина Времени" і окремі пісні уже власного виробництва.

Одна з них була англійською, і саме в цей момент прийшла завуч і витягнула штепсель із розетки — про всяк випадок.

Грали також кавери зі Slade.

— Гітари у нас були, звичайно, радянські. З величезною відстанню між струнами та грифом. Так я вчився грати, і звичка ця залишилася й досі. Зараз на своєму Rickenbacker я можу ще спустити струни, але не хочу — заробив неправильну техніку, граючи на "Уралах" та інших "Орфеях". Одного разу у мене украли просто зі сцени фестивалю "Чайка" мою басуху самопальну. Колеги мені дали Fender Jazz Bass. Виходжу на сцену, трохи торкаюся — а він самотужки грає. З моєю технікою мені не можна грати на Fender Jazz Bass.

У Юрка Здоренка була самопальна гітара, зроблена з фанери

— Ось саме в наш шкільний ансамбль "Вертикаль" Юра Здоренко прийшов шукати басіста, коли хлопця, з яким він грав, забрали у армію. Це було у 81-му році. Ми з Юрком познайомилися і почали творити у нього на хаті. На відміну від шкільного ансамблю, репертуар якого складали пісні "Машины времени", група Юрка SOS — це була справжня рок-група, виключно свої пісні і важке звучання. У Юрка була самопальна гітара, зроблена з фанери. І він сам придумав те, що зараз називається Drop D — коли остання струна настроєна на тон нижче.

Окрім цього, у групі SOS всі струни настроювалися на тон нижче, бо Юрку було високо співати у нормальному строї. Потім Юрко пішов до армії, а повернувся, коли в Совку почалися перестройка і гласність, офіційно дозволили рок. Комсюки взяли під своє крильце саме хеві-метал, я думаю, через те, що там було найменше навантаження на тексти, більше приділялося уваги музиці. Закінчилося, як все, за що бралися комсомольці — вони так заюзали хеві-метал, що він почав викликати огиду. Хеві-метал в телевізорі, скрізь йшли передачі "Любов, комсомол і метал".

Так, через це все, у природний спосіб нам з Юрком остогид хеві-метал, котрий ми грали — хоча це й не був хеві-метал в чистому вигляді. І ми метнулися у бік німецького панку — хотілося грати щось таке, що менше налазить на голову. Здоренко і Піпа

Олег Скрипка — чи не єдиний в Совку, хто співав блюз — не так, як Боярський в мультиках

— І тут ми зустріли Олега Скрипку, який виступав з факультетським КВН і дуже круто давав на баяні Джона Лорда (органіст Deep Purple, — ONLINE.UA). І виявилося, що Олег — чи не єдиний, з того, що ми чули в Совку, хто вміє співати блюз — не так, як Боярський у мультиках, а реально дуже круто співав блюз. Блюз "Колискова", написаний у 80-ті — Так народилася група "Воплі Відоплясова". Забігаючи вперед, скажу, що Юрко пішов з ВВ 1991-го року, але пісні, що були разом написані, вони так і залишилися для гітари, що настроєна на тон нижче, з аплікатурою для баяна під цей стрій — ось вже скільки років пройшло, а ВВ досі мучиться з тими піснями. 95% знакових пісень ВВ були написані в останні десятиріччя останнього століття минулого тисячоріччя. А найзнаковіші з них, окрім "Весни-Весни" — наприкінці 80-х. Себто, все вже є у перших двох альбомах ВВ. І ці пісні перевидавалися ще двадцять років, до останнього альбому, що я з ВВ записав. Як же він називається? А — "Були деньки" (2006 рік, — ONLINE.UA). "Танці".

З чого почалося ВВ — У нас прекрасний вийшов симбіоз — потужна важка гітара, баян. Дуже прикро, що для багатьох ВВ — це "Весна-Весна". Для мене "Весна-Весна" — це початок відходу від справжніх ВВ, яких я вважав найкрутішою групою у світі і справою свого життя. І прикро, ще не було можливості тоді зробити правильні записи, які передавали б ті пісні по-справжньому. Також мало лишилося записів живих концертів.

Але це була нереально крута група. Зараз я можу вже оцінювати нібито збоку — в Україні були ВВ і решта гуртів, прекрасних команд, але рівень ВВ був на порядок вищим. Лідер Dead Kennedys Джелло Біафра був у Москві на концерті ВВ і сказав, що це найкраща група в Радянському Союзі — Ясно, що коли це кажу я — один із тих, хто створив ВВ, це виглядатиме, як вихваляння, але ж можна передати слово більш незалежним людям. Є дві визнані вершини панк-року: Sex Pistols в Англії і Dead Kennedys в Америці. І ось лідер Dead Kennedys Джелло Біафра наприкінці 80-х був у Москві і випадково потрапив на концерт ВВ. Він сказав, що це найкраща група в Радянському Союзі. Вважаю, що до цієї думки можна прислухатися.

Потім у 90-ті я грав у французькій групі Ashtray Hearts, а у Джелло Біафри є свій лейбл, і вокаліст надіслав йому наш другий альбом. Біафра відповів: "Класна група, приємний альбом, до речі, я побачив, що у вас грає басіст ВВ. Як у них справи?" Це було смішно. І є знайомий звукооператор з Франції. Я нещодавно прочитав його спогади на сайті France 24. Свого часу він був на концертах Led Zeppelin. Він сказав, що коли вперше почув ВВ у 1990-му, то за силою це можна було порівняти лише з тим, що він чув на концертах Led Zeppelin. Класичний склад ВВ: Здоренко, Скрипка, Сахно, Піпа Тобто, група була реально крута. І коли ВВ стали зовсім іншими, я залишив групу. Бо мені стало соромно асоціюватися з тим, чим вона стала. Знаючи, чим вона була до того.

Коли вперше поїхали до Франції, я на фестивалі за допомоги такого штекера спалив величезний басовий комб Trace Elliot

— Взагалі, коли ми починали (це, до речі, було рівно 29 років і один день тому, 14 листопада 1987 року) ми не знали нічого ні про концертний звук, ні про комбіки, монітори. Грали на самопальних гітарах, втикали їх у самопальні підсилювачі, барабани були, в кращому випадку, виробництва країн соцтабору. Ну, і такі нюанси. У всьому світі гітарні кабелі були jack, а у Радянському Совку були п’ятиконтактні штекери, і вони завжди випадали. Коли вперше поїхали до Франції, я на фестивалі за допомоги такого штекера спалив величезний басовий комб Trace Elliot. Зараз, у часи, коли хлопчик, починаючи займатися рок-музикою, грає у групі на батьковому Gibson, це все видається дивним. І зараз всі про все знають, а якщо людина чогось не розуміє, то за п’ять хвилин може знайти в інтернеті, чим Gibson відрізняється від Fender. Ми не знали нічого.

— У нас весело почалася кар’єра у Франції. Ми туди попали, коли у світі ще була мода на оновлений Совок, і ми грали практично на всіх величезних французьких фестивалях. Найбільший з них — це фестиваль у Бельфорі, ми до нього серйозно готувалися. У той день, коли ми грали на фестивалі, там ще були INXS, Pixies. Mano Negra , де співав нині відомий Ману Чао. Отака компанія: і ми там всі разом. Я і Pixies на фестивалі в Бельфорі :)

Причому так серйозно готувалися до виступу, що навіть не бухали перед виходом на сцену і з переляку дуже круто зіграли, незважаючи на те, що наші гітари продовжували бути самопальними. Звукач французький записував виступ на касету — дуже добре, що ми цього не знали, бо тоді, може, ще більше перелякалися б і наробили помилок. Потім він подарував нам касету, ми послухали, сказали: "Круто!" Далі в студії зробили майстерінг, і це стало нашим першим концертним альбомом "Або-Або". Це перший альбом, що вийшов спочатку на вінілі, а потім на компакт-диску. З усієї фонотеки ВВ, я вважаю, що він найкрутіший, бо він насправді передає вар`яцтво і драйв, які мав ранній ВВ.

— А потім ми приперлися назад в Україну, щоб записувати перший студійний альбом "Країна мрій". Ми до того записувалися на студії "Кобза", альбом "Hey, O.K.!" вийшов тоді лише на касетах. Зараз послухаєш, і він видається класним, а тоді він нам не подобався. Отже, записали "Країну мрій" — нібито цей альбом теж класний, але це тільки за рахунок пісень, а не якості запису. Якби він був ще записаний добре, так, як можна це зробити сьогодні: оце дійсно була б бомба — і назавжди! А так мені звук не подобається.

Отже, два альбоми ВВ, що мені подобаються: це перший альбом "Танці", що ми записували власноруч, і "Або-Або". Вони за атмосферою, за духом, за звуком (хоч він і палений) наближені до тих ВВ, що я любив.

— Я пам’ятаю 1997 рік, коли ви почали підкорювати Україну вже за законами шоу-бізнесу, ваші гастролі сходом України, приїзд до Донецька, Луганська, шалені концерти з аншлагами. Усі тоді слухали альбом "Музіка", який на 100% складався з хітів. І мені просто цікаво — а які до нього взагалі можуть бути претензії?

— Так, цей альбом дуже збалансований. Ми його писали у Франції, на студії Blow up. І у тому, що альбом має таке звучання, належить заслуга інженеру студії. Звали його Борис: білошкірий негр, кокаїнщик, можливо, ще й нетрадиційної сексуальної орієнтації — тобто, така дуже творча людина. Цей Борис — єдиний, хто не давав Олегу Скрипці сунути свого носа туди, де він нічого не розуміє, звукач сам був диктатором у власній студії і робив такий звук, який вважав за потрібний. Тому альбом вийшов такий збалансований. Окрім француженок, які зображали сільський український хор в "Горіла сосна", ми працювали над ним удвох: Олег писав усі гітари і вокали, а я — басуху і програмував драм-машинку. Да, в цьому альбомі немає барабанщика, лише драм-машинка грає — але погодьтеся, дуже достовірно!

"Музіка": Що б таке зробити, коли нема роботи?

— А про мінуси — про це я вже казав. З "Весни-весни" я вже почав втрачати інтерес до цієї групи.

— Здоренко так швидко пішов з ВВ, інтернету тоді ще не було, я пам’ятаю, що ще в середині 90-х я та друзі вважали — Юрко з вами ще грає, і на альбомі "Музіка" звучить його гітара... Згодом я такі паралелі провів — той склад, де лідерство ділилося, це був варіант Beatles, наявних лідерів двоє, проте весь квартет — харизматичні особистості. Після уходу Здоренка вмерла й надія на українських Beatles...

— Юрко таки грав у "Музіці", в пісні "Гей! Любо!" — починали щось у Києві ще писати. І коли Здоренко пішов із групи, можна би було вже і мені тікати. ВВ втратив баланс, противаги, група перестала бути, так би мовити, ансамблем. У нас, у Совку і Постсовку, років на тридцять менше досвіду в рок-н-ролі, ніж у цивілізованому світі.

У цивілізованому світі, коли малолєтки збираються грати разом, вони відразу підписують між собою контракт: умови взаємодії, права та все інше. А ми просто були друзями, які грали в своє задоволення пісні, а воно ще й пішло, сподобалося людям. І не заходило в голову, що хтось один на себе може все перебрати — а коли так вийшло, було вже пізно.

"Зв’язок". Вокальну майстерність демонструють і Здоренко, і Скрипка :)

— Для себе 20 років у ВВ я можу поділити на чотири періоди. Перший — це з самого початку і до того, як пішов Юра Здоренко: золотий склад, найбільші, на мою думку, хіти, формування репертуару, стилю і моментальна слава, найбільш ейфорійний період.

Другий період — Франція, де мінялися барабанщики, гітаристи, дуже цікава доба з точки зору досвіду, пригод. Але саме в цей період Олег зібрав всю групу у собі. Третій період — це "Весна-весна", входження у когорту "Топ-10 російського гівнороку" з відповідним відношенням. Тоді я ще продовжував вважати ВВ справою свого життя, переймався, що група стала якась не така, але дуже сподівався, що вдасться її повернути. Але в останні п’ять років я зрозумів, що повернути це неможливо. Умовно кажучи, я просто догравав — за гроші чи не знаю навіщо, і, в кінці-кінців, кинув. І четвертий період — це вже без мене.

— Розкажи, кого з відомих з дитинства музикантів довелося зустріти потім, поспілкуватися?

— За десятки років музичного життя, доводилося перетинатися з багатьма музикантами. Перший такий досвід: концерт з легендарною групою Sonic Youth у Києві.

А потім пішло-поїхало. Я вже розказував про групу Slade, які були мегазірками у Совку. І ось раптом на "Таврійських іграх" ми виступаємо разом зі Slade. Тоді так вийшло, що я з Франції прилетів додому сам. У Києві бухав з друзями і був десь на третьому тижні такого серйозного п’янства — і тут довідався, що мені потрібно летіти на "Таврійські ігри" в приватному літаку разом з групою Slade. Як заходив у літак, я ще пам’ятаю, а прокинувся вже в "Ікарусі", що під’їжджав до Каховки. Може хтось пам’ятає обкладинку Slade, де кулак, і на ньому написано "Slade"? Так ось, коли я прокинувся, у мене була панчоха знята з ноги, і написано на ній "twat", тобто "ідіот". Мабуть, в літачку я Slade добре дістав своїм фанатством, але потім на фестивалі нормально спілкувалися. І десь ще лежать касети з їхніми автографами.

Або така зустріч. Летів якось із Лондона, поряд сидів дядечка такий приємний. Ми читали газети, а потім почали розмовляти. Виявилося, що це музикант з групи The Animals. Так, тих, що "House of Rising Sun" співали. І він так просто каже: "Зараз у нас басіст помінявся, раніше він у Smokey грав". Я згадав знову шкільний ансамбль, час, коли Smokey були для нас боги... Ну, я взяв у нього автограф на першому, що потрапило в руки. Це був спеціальний кульочок для блювання в літаку. Чувак з Animals оцінив: "Ти казав, що ви — панки, і ви справді панки!" І може десь цей кульок для блювання з автографом Animals вдома і досі лежить.

— Недавно ти у якомусь інтерв’ю сказав, що знаєш секрет, як написати популярну пісню, яку точно слухатимуть. Я про це згадував, тому що було цікаво, а як це перевірити, доки така пісня не буде написана?

— Паралельно із ВВ, уже в кінці, ми зі Здоренком знову зібралися і створили банду, що називалася "Борщ". А Здоренко — все ж таки геній. Він може об одинадцятій ранку сісти і написати пісню просто так, бринькаючи на гітарі — і таку, що на голову не налізе й десятьом наркоманам. Але він подібне може робити, тільки коли вимикає голову.

А тільки-но він голову вмикає і починає думати про майбутнє, про гроші, кар’єру, то все починає зводитися до якихось штампів. Може, тому з "Борщем" так і вийшло, що він і не нашим, і не вашим. Я мріяв грати з тим Юрком, що придумує таке, що на голову не налазить. А він хотів грати щось більш комерційне — і так воно, врешті-решт, і заглухло.

І ось — про секрети популярної пісні. Один наш друг почув "Борщ" і попросив нас із Юрком допомогти записати свої пісні, такі класні, мелодійні, баладні. Ми пішли на студію і зробили справжні хітові аранжування. Я би для своєї музики такого ніколи не зробив, бо це попса — але чувак хотів саме такі поп-рокові аранжування, і ми зробили їх ну просто ідеально

. Отже, якщо ти маєш професіональний досвід, стає зрозумілим, як зробити хітовий проект. Є лише один нюанс: в такому випадку треба грати те, що ти не хочеш, і не грати те, що ти хочеш. Все. А в моєму випадку — я вже в такій ситуації був останні п’ять років у ВВ.

Так навіщо мені було кидати ВВ — тим більше, я був там на задньому плані і особливо не ганьбився, і робити таке саме — але зі мною на передньому плані? Т

им більш, є такий нюанс: чим бідніша країна, тим менший ринок для поп-музиканта. Наш ринок — це не ринок Німеччини, Франції, не кажучи про англосаксонський світ.

Отже, щоб заробити в Україні, треба охоплювати всю можливу аудиторію, себто підтакувати її музичним смакам. І такий приклад у нас є — це Вєрка Сердючка. В принципі, хто завгодно може робити таку музику, як Вєрка Сердючка, і це гарантований успіх. Але просто не хочеться.

Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК

За матеріалами ONLINE.UA