"Для мене - це ново і круто", - глядачі про перший фільм, в якому українці перемогли

Головний герой стрічки командир сотні УПА Данило Червоний.

У 1947-му піднімає повстання у одному з таборів ГУЛАГу. Декорації побудували на одній із закинутих шахт Кривого Рогу, неподалік урвища "Провал СРСР".

У масовці знялись близько 800 чоловік, в тому числі колишніх в'язнів.

У київському кінотеатрі "Київська Русь" на вечірньому сеансі в день прем'єри заповнені дві третини залу. Більшість глядачів, старші за 25 років.

"Покажуть нарешті щось історичне. - каже до початку сеансу приватний підприємець Олег Щуліпенко, він — у вишиванці. На фільм чекав з півроку. - Хочу бачити в кіно різні навіть маленькі історії, які би траплялись з українцями в різні часи. Що не у всіх українців хата скраю. Про героїчні і не дуже героїчні вчинки. Про те, як людина була боягузом — а стала героєм, наприклад. Було би непогано, якби тему УПА і протистоянь поза межами Західної України показували й надалі".

Окрім повстанця Данила Червоного — центральною постаттю картини є радянський льотчик з-під Чернігова Віктор Гуров. У 1944-му його літак підбили за лінією фронту. За перебування на ворожій території отримав 5 років таборів.

"Гуров був патріотом сталінського режиму — але "на жаль" не загинув зі своїм літаком, а "мав нахабство" вижити. На рівні з Червоним — ніби другий головний герой фільму, - каже Світлана Осташенко. Вона працює в кінотеатрі, дивиться фільм поряд із глядачами. - Цікаво було спостерігати, як завдяки бандерівцям він змінював свій погляд на життя, ставлення до батьківщини. Врешті-решт в кінці Гуров гине по суті за свободу".

Данила Червоного у фільмі зіграв директор львівського театру ім. Леся Курбаса Микола Береза. Роль льотчика Гурова виконав актор дніпровського театру "Віримо" Олег Шульга.

"Сильно і страшно показали умови утримання в'язнів ГУЛАГу. Подібних фільмів раніше не бачила, - каже Наталя Тичковська. Вона на прем'єру прийшла з чоловіком і 15-річним сином. Син цікавиться програмуванням, на український фільм прийшов уперше. - Читала Олександра Солженіцина, так, це щось схоже. Але рухома картинка — ще потужніше. Атмосфера у фільмі трагічна — але водночас заворожуюча: настільки цінно зрозуміти, які духовно і фізично витривалі були наші земляки.

Як у Оксани Забужко: "Ох, і моцна була порода — Соловки, Магадан, Колима". Моє дитинство минуло в Радянському Союзі — і я ніколи не замислювалась над тим, хороший він чи поганий — і батьки не думали про те. А насправді ж от таким був сталінський період Союзу — коли одним пристосуванцям було нормально, а інші, хто боровся і не боявся висловлювати свої думки — втрачали здоров'я і життя у таборах. Я би радила українцям дивитись цей фільм якщо не щодня — то кілька разів на місяць — на рівні з фільмами про Майдан. Щоби не забувати, якою ціною дається незалежність".

"Емоційно дивитись було дуже важко, - розповідає Олеся Шерстньова. Вона прийшла з двома подругами. Всі у вишиванках. У Олесі — квіткова прикраса у волоссі. - Ситуація передана настільки трагічно й достовірно, що ми повірили в те, що відбувалось на екрані, з першої хвилини. Вперше пішли на український фільм, Завдяки режисеру і акторам — буквально "зіткнулись" із долею борців за свободу України. Мали нагоду замислитись над неймовірно складними долями українців, та взагалі всіх дійових осіб, які відбувають покарання в таборі — включаючи навіть начальника.

Був такий момент, коли він сказав до в'язнів: "Я вийду, а ви — лишитесь". Почувався ув'язненим поряд із іншими, а може, й більше за них. Фільм вразив трагічністю і неймовірною енергетикою. Серед інших запам'яталась особистість в'язня Вані, який до радянського табору був у нацистів. Це було настільки потужно і настільки однозначно жахливо: у людини одна наколка з номером німецького табору — і така сама тільки нашивка - радянська. Коли він утік від нацистів — його піймала радянська вада і запроторила до іншого концтабору. В образі Вані проглядаються настільки жорстокі катування, що він збожеволів — був уже неповноцінною людиною. Найбільш щемлива сцена, де кинувся навздогін за птахами навесні — і поплатився за це життям, його розстріляв кулеметник із вежі. Це було неймовірно сильно".

"Пішла на фільм з однієї причини — прочитала відгук подруги, яка дивилась фільм ще до прем'єри. Писала, що протягом усього перегляду пишалася, що українка, - розповідає Світлана Майстренко. - Соромно сказати, а ніколи в житті не гордилася своєю національністю. По закінченню фільму також пишалася, що Червоний і Гуров — мої земляки. Для мене — це ново і круто".

"Залишилось враження, що це перший фільм, в якому герої українці патріоти перемогли і закінчення було не трагічне, до цього не звикли. Але тепер намірились звикати. У прокат цього року вийде кілька українських фільмів, від яких чекаємо "розриву шаблону", ті ж "Припутні". "Червоний" - перший по суті. І ажніяк не розчарував.- каже Руслан Шевченко.

Прокат фільму "Червоний" триватиме до 24 вересня.