"Человек комсомольского агрессивного типа", - блогер про найстрашніший злочин Медведчука

24 вересня 1980 року за справу Василя Стуса береться тоді ще 26-річний адвокат Віктор Медведчук. Як проходив процес, і що сталося насправді?

Поет Василь Стус (в центрі) спілкується з публіцистом Іваном Гелем (ліворуч) та літературним критиком Іваном Світличним, 1960-ті. Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. З двох років жив у Сталіно — тепер Донецьк. Закінчив там школу та педінститут. 1965 року став аспірантом Інституту літератури в Києві, але виключений за виступ проти арештів політв’язнів. 1972-го та 1980 року був засуджений за ”антирадянську діяльність”. Помер 4 вересня 1985 року в таборі біля села Кучино в Пермському краї

"Для ослаблення радянської влади виготовляв, зберігав і розповсюджував ворожу літературу. Вона порочить державний і суспільний лад", — вказано в постанові на арешт поета 42-річного Василя Стуса від 13 травня 1980-го. Через два дні митця затримали в його київській квартирі, повідомляють Патріоти України.

Звинувачували в написанні листів правозахисникам Андрію Сахарову, Петру Григоренку та Лев­ку Лук'яненку. Антирадянськими називали вірші "Безпашпортний закріпачений", "Існує тільки дві форми" та "Колеса глухо стукотять".

"Видно, це за те, що приєднався до Гельсінської спілки (Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод — правозахисна організація, члени якої стежили за виконанням законів. — ГПУ). Я просила:"Може, ти б не вступав". Та марно, — згадувала дружина поета Валентина Попелюх. — Ми якраз переїхали. Він не встиг ще перебрати і порозкладати книжки. До нас прийшли з обшуком. Ми жили в очікуванні цього. Василь навіть не реагував. За три години закінчили все перекидати і забрали його".

Василь Стус лише недавно повернувся із заслання. Сім років перебував у таборах у Мордовії та на примусових роботах на золотих копальнях у Магаданській області. Щоб утримувати сім'ю, пішов працювати в ливарний цех на заводі імені Паризької комуни, а потім — намазувальником затяжної кромки на конвеєрі на фабриці взуття "Спорт".

"Він найбезневинніша жертва. Проти нього взагалі ніяких мате­ріалів не було, — розповідав 1991-го дисидент Іван Дзюба. — Крім віршів, по суті, нічого. Йому світило до трьох років. Але під час допитів врахували його вдачу і почали накручувати. Бо він відповідав гостро і запально".

Василь Стус написав заяву, в якій прохав надати можливість ознайомлюватися зі справою за допомогою "міжнародного адвоката", залученого "Пен-клубом".

"Інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній, — пояснював. — На судах офіційні адвокати СРСР виконують функцію другого прокурора. А другий прокурор мені не потрібен".

24 вересня 1980 року за його справу береться тоді 26-річний адвокат Віктор Медведчук.

"Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, — пригадував дисидент Євген Сверстюк. — Він його не захищає, не хоче його розуміти. Не цікавиться його справою. Василь Стус відмовився від цього адвоката".

Через п'ять днів у Київському міському суді розпочався розгляд справи. Процес відбувався в закритому режимі. Запускали лише свідків.

"Я вимагаю, щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси. Також ті особи, які хочуть бути присутніми в судовому засіданні", — заявив Стус.

Адвокат Медведчук не підтримав це клопотання. Суддя його відхилив.

"Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від будь-якого радянського адвоката. Я вимагаю представника з міжнародної правової організації", — сказав поет. Прокурор відмовив.

Заслухавши звинувачення, Василь Стус повідомив: "У чому саме обвинувачують, мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю". Після цього відмовився давати покази.

"Я пришел к выводу, что Стус — откровенный враг советской власти, — заявив на засіданні Микола Сірик, який начебто зустрічався з поетом у штрафному ізоляторі в Мордовії. — Говорил, что украинцы хотят выйти из "оккупации" России. Предлагал вести против советской власти террористические акты".

Стус назває Сірика провокатором, бо вперше його бачить. Медведчук не ставить жодного запитання.

"Тоді востаннє я побачила Василя. Він був страшенно блідий, хоровитий такий. Суцільний оголений нерв, — згадувала суд літературознавиця Михайлина Коцюбинська. — Я мусила стояти до нього спиною, але безперервно розверталася, щоб його бачити. Мені робили зауваження. Але я продовжувала крутитися ­навколо ­своєї осі. Сказала, що я вдячна долі, яка звела мене з цією людиною. Її треба не судити, а підтримувати і дослуховуватися до неї. Це було незвично для суду, і мене слухали хвилин двадцять. Щось записували. У залі якісь абсолютно випадкові люди були. Потім Василь запитав мене, чи знаю я начальника слідчого ізолятора, який його вдарив. І показав на цього чоловіка. Таким чином давав мені інформацію. Я хотіла залишитись, мала таке право як свідок. Але той чоловік без пояснень виштовхав мене з залу".

Викликана на суд правозахисниця Світлана Кириченко відмовилась давати свідчення: "Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним. Я буду давати свідчення тільки в тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних".

За це суд оголосив ухвалу, якою порушив кримінальну справу відносно Кириченко. Вона отримала три місяці виправних робіт та постійне переслідування.

Василя Стуса прокурор називає "особливо небезпечним рецидивістом" і просить для нього 10 років позбавлення волі та п'ять років заслання. Адвокат не заперечує. 2 жовтня 1980-го суддя оголошує про застосування запропонованого прокурором покарання. Підсудний його не оскаржує, бо не вірить у справедливість системи.

"Після вироку Василь продекламував "И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь" Лермонтова, — згадує Валентина Попелюх. Її впустили лише на зачитування вироку. — Він піднявся, а йому давай рота затуляти. Прямо фізично. Руки один йому скручує, а другий рота затуляє. І так витягнули".

Після смерті Василя Стуса начальник табору застрелився

"Якраз Дмитра забрали в армію, — згадує про кінець серпня 1985 року Валентина Попелюх, дружина Василя Стуса. — Були проблеми, зробили операцію. Поїхала до нього. А перед цим все вивалювалося з рук. Я ледь пожежі на роботі не наробила. Потім дізналася, що Василя якраз тоді посадили в карцер. Біля сина сиджу — і щось так порожньо. Планувала побути ще, але потягнуло додому. П'ятого вересня вранці приїжджаю. Біля дверей бачу папірчик. Хтось із сусідів не хотів мені казати, а написав, щоб пішла на пошту. Там телеграма про смерть Василя 4 вересня. Була в жасі. Світ закрутився. Що ж мені робити? Відписала: "Виїжджаю. Не ховайте". Почала бігати, щось замовляти. Домовилася за цинкову труну. Вранці здала труну на аеровокзал і вилетіла першим рейсом на Москву".

Із дружиною поета були його сестра Марія, син Дмитро та журналістка Маргарита Довгань. До табору в селі Кучино Чусовського району Пермської області прибули 7 вересня.

— А де ж я буду зберігати його? У нас холодильників немає, — каже їм замполіт табору.

— Як же ж так. Я телеграму давала. Тут же є лікарні, — не вірить Валентина Попелюх, що чоловіка вже поховали.

— У них місць немає. Всі речі й документи отримаєте в Києві, — відповідає службовець. Розпоряджається дати машину, щоб відвезти рідних до кладовища. Їм показують могилу.

"Коли вранці проходив біля його карцеру, то постійно кашляну або скажу: "Доброго ранку, Василю". Він відповість. Іноді не давали цього зробити. Тоді я заходив в камеру і чув, як він ходить — гріється, — згадував політв'язень Левко Лук'яненко. — Четвертого вересня ведуть мене на роботу. Бачу, біля камери Стусової багато охорони і кагебістів зібралося. На своєму місці прислухаюся — не чути кроків. Я раз кашляну, ще кілька разів. Мент підходить і каже: "Перестаньте". Пішов на обід, а там стукач Сухов сидить і каже, що Стус зняв голодовку. Але я не вірив. Питав наглядачів — кажуть, відправили до лікарні. Дванадцятого вересня я отримав телеграму, що його вже немає. Ще через кілька днів прийшов один із побачення з дружиною і каже, що поховали начальника табору Журавкова. Потім дізнався, що після смерті Стуса вперше в історії нікого не нагородили. Прилетів генерал із Москви і дав прочуханки Журавкову. Тоді він сам або хтось йому допоміг застрелитись".

Джерело: Газета.ua
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Що буде з вами, якщо щодня додавати свіжий імбир у чай?

субота, 18 червень 2022, 21:25

Імбир використовують як приправу, добавки в напої, а також з метою лікування. Але як він подіє на ваш організм? Якщо почати вживати свіжий імбир щодня, то дуже скоро ви помітите позитивні зміни в організмі. Найкраще додавати невеликі шматочки кореня ім...

"Шкіра вбирає все, що ви на неї наносите": Найгарячіша бабуся в світі розкрила секрет своєї краси

субота, 18 червень 2022, 21:19

Джина також розповіла про свій раціон та відкрила свій погляд на психологію. Австралійка Джина Стюарт, визнана найгарячішою бабусею в світі, заявила, що підтримувати зовнішній вигляд їй допомагають суворий режим догляду за шкірою й дієта. До того ж вон...